«Прибуток, його суть, види та роль у ринковій економіці»
Об’єкт дослідження, Предмет дослідження
Мета курсової роботи полягає у вивченні теоретичних, практичних аспектів прибутку та формування і використання його у національній економіці, дослідженні впливу прибутку на фінансовий стан підприємств, аналізі розподілу прибутку, визначенні основних показників прибутку.
методи дослідження
Метою курсової роботи є прибуток та механізм його розподілу, джерело формування прибутку та використання його, а також шляхи удосконалення процесу отримання прибутку.
АНОТАЦІЯ
Проаналізовано сутність, показники, джерела утворення прибутку, розглянуто класифікацію видів прибутку, визначено роль прибутку у сучасній ринковій економіці. Розглянуто джерела формування прибутку. Встановлено характер впливу прибутку на фінансові показники підприємств. Визначено об’єктивну необхідність максимізації прибутку для розширення виробничих потужностей, соціального розвитку підприємства та соціального захисту працюючих. Досліджено основні показники визначення прибутку, детально розглянуто процес розрахунку норми прибутку. Розглянуто процес розподілу прибутку між суб’єктами володіння і розпоряджання на підприємствах.
Ключові слова:
ЗМІСТ
Реферат
Вступ
1. Теоретичні основи прибутку підприємства
1.1 Економічний зміст прибутку та його функції
1.2 Класифікація видів прибутку та їх суть
2. Роль прибутку у формуванні фінансових ресурсів підприємств: український досвід
2.1 Джерела формування прибутку
2.2 Норма прибутку та чинники, що її визначають
2.3 Аналіз розподілу прибутку та його використання на підприємствах України
2.4 Шляхи удосконалення процесу отримання прибутку в національній економіці
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Поняття прибутку в економічній системі існує у зв’язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов’язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.
Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку.
Практичне застосування інформаційних технологій в менеджменті ...
Крім цього, інформаційні технології забезпечують динамічну координацію дій за рахунок використання сучасних засобів зв’язку та програмних ... порівняно просту організацію технічного обслуговування. Ефективним режимом роботи автоматизованого робочого місця є його функціонування в рамках локальної обчислювальної мережі на основі робочої станції. Такий варіант є ...
А. Сміт прибуток трактував як дохід на капітал. Водночас він вважав прибуток на капітал лише іншою назвою для винагороди особливого виду праці — з нагляду та управління. А. Сміт вказував і на відміну прибутку від заробітної плати та зазначав, що його розмір визначається величиною капіталу і не залежить від кількості, важкості чи складності праці з нагляду та управління [4].
Д. Рікардо визначав прибуток як частину вартості, що залишається після вирахування заробітної плати. Він розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, яка полягає в тому, що збільшення прибутку призводить до зменшення заробітної плати і навпаки. Цим були обґрунтовані економічні засади суперечностей інтересів підприємців і найманих робітників [4].
Категорія прибуток надзвичайно складна і неоднозначна. Американський економіст Ф. Найт у середині XX ст. зазначив, що жоден економічний термін не використовується у такій неуявлюваній кількості загальновживаних значень, як прибуток. Це пов’язано з тим, що стосовно суті та джерела прибутку серед економістів різних шкіл та напрямів немає єдиної думки. Кожна теорія по-своєму трактує джерело прибутку. Однією з перших була теорія прибутку меркантилістів, згідно з якою прибуток виникає у зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами порівняно з внутрішніми [16] .
Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, що спотворює сутність капіталістичних відносин, маскуючи справжнє джерело прибутку, яким є неоплачена праця найманих робітників.
Сучасна немарксистська економічна теорія найчастіше пов’язує прибуток з капіталом і розглядає його як винагороду за підприємницьку діяльність, тобто пов’язує його з таким чинником виробництва, як підприємницький талант, підприємницькі здібності. При цьому одні економісти вважають, що прибуток є винагородою за вмілу оцінку ризиків і невизначеності. Такий підхід обґрунтував американський економіст Ф. Найт. Інші, зокрема Й. Шумпетер, трактують прибуток як винагороду за новаторство, впровадження різного роду нововведень. Американський економіст Е. Чемберлін започаткував теорію, згідно з якою прибуток є наслідком монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції [4].
Актуальність теми полягає у розумінні прибутку як фінансового показника підприємств, його сутності, формуванні та розподілі;понятті основних показників визначення прибутку.
Завданням курсової роботи є визначення сутності прибутку, його видів, основних показників та значення прибутку у ринковій економіці.
У ринковій економіці метою кожного підприємства є прибуток.
Сучасна економічна наука оперує поняттям «прибуток» у різних значеннях. У найзагальнішому вигляді прибуток — це надлишок над витратами виробництва або загальний дохід (виручка) підприємства за вирахуванням витрат виробництва.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Економічний зміст прибутку та його функції
Прибуток — це перетворена форма додаткового продукту й додаткової вартості, яка виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення і привласнення. Термін «перетворена форма» означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення і створює враження, що участь у його створенні брали не лише працівники, а й засоби виробництва. Власник землі одержує ренту, працівник — заробітну плату, власник грошового капіталу — процент, а підприємець винагороджується прибутком. Це плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, упроваджує інновації, ризикує. Виконуючи свої функції, підприємець забезпечує перевищення виручки (доходу) від реалізації продукції над витратами на виробництво.
Технологічна і екологічна підготовка виробництва
... організаційно-технічними умовами конкретно існуючої виробничої системи підприємства, шляхом проведення комплексу заходів, які формують технологічну підготовку виробництва (ТПВ) нової продукції. Технологічна підготовка виробництва являє собою сукупність взаємопов'язаних процесів, що ...
Джерелом такого перевищення може бути, по-перше, досконалість організації виробництва та кваліфікованість управління. Завдяки цьому підприємець може навіть без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво. Частка продукту в ціні продукції збільшиться. По-друге, реалізація нових ідей у процесі виробництва сприяє зниженню витрат, поліпшенню якості товарів та послуг, появі на ринку нової продукції, збільшенню обсягів продажу, що забезпечує додатковий дохід фірмі. По-третє, прибуток є платою за ризик, який бере на себе підприємець. Але підприємець отримує прибуток не просто за те, що ризикує, а за те, що вміє своєчасно запобігти можливим втратам, реально оцінити варіанти виробничо-торгівельних операцій, обрати кращі. Ризик, на який свідомо йде підприємець, упереджуючи всі негативні наслідки, є розумним. Це — гідна підстава для винагороди. По-четверте, прибуток може включати відшкодування за виняткове становище виробника в певній галузі.
Прибуток тим більший, чим менші витрати виробництва і навпаки. Кількісно прибуток — це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво. В умовах ринкової економіки він на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлена іманентно притаманною капіталу тенденцією до самозростання. Тому основним завданням кожного підприємства є максимілізація прибутку, а така максимілізація є водночас — провідний, безальтернативний шлях до підвищення ефективності виробництва, зростання добробуту населення, поліпшення соціального клімату в суспільстві.
Прибуток — це дохід, який має кілька елементів. Його частиною є заробітна плата підприємця за управління певною справою. Вона подібна до плати, яку отримує звичайний службовець. Другою частиною прибутку є так званий нормальний прибуток. Його відзначають як прийнятне відшкодування капіталовкладень. Кожний підприємець, вклавши у справу капітал, сподівається на розумне відшкодування інвестицій у певній галузі. Третя частина прибутку — це так звана квазі-рента. Вона є прибутком, що тимчасово виникає у підприємців певної галузі через ускладнення із входженням у неї конкурентів. Четвертим елементом прибутку може бути монопольна рента. Вона виникає тоді, коли комусь із підприємців удається подолати своїх конкурентів і мати монополію у галузі [20].
Прибутковість та дохідність підприємства є одним з найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Вони визначають мету підприємницької діяльності. Іноді прибуток ототожнюють з поняттям доход. Але це ототожнення неправильне.
Технологія потокового виробництва свинини
... Технологія одержання свинини у спеціалізованих господарствах ґрунтується на потоковому способі виробництва, при якому передба-чається безперервний і рівномірний випуск протягом року через певні проміжки часу, однакової кількості продукції ... нервової діяльності ... виробництва залишаються стабільними 2.1 Основні параметри роботи підприємства Щоб виконати завдання підприємства ─ 5990 ц свинини ...
Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:
1. нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;
2. розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;
- впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;
3. зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);
4. з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;
5. зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;
6. грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;
7. вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту [16].
Прибуток є основне джерело розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:
1. прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;
2. прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;
3. прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають [14].
Сутність прибутку повніше виявляється через функції, які він виконує. По-перше, прибуток характеризує економічний ефект — він служить кінцевим фінансовим результатом. Від підприємства залежить рівень цін на реалізовану продукцію, зарплату, рівень господарювання, компетентність керівників, конкурентоспроможність продукції, організація виробництва і праці, продуктивність праці, фінансове планування.
Прибуток є головною метою діяльності підприємця. Чим більший обсяг прибутку, який отримує підприємець, тим ефективніша робота підприємця, повніше реалізується мета підприємницької діяльності. Отже, однією з функцій прибутку є та, що прибуток є показником оцінки діяльності підприємця.
Прибуток виконує і стимулюючу функцію. Саме прибуток, його очікування змушує підприємця здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції. А нововведення стимулюють інвестиції, запровадження нової техніки і технології. У такий спосіб реалізуються стимулююча функція прибутку. Прибуток одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Самофінансування визначається отриманим прибутком. Доля чистого прибутку має бути достатньою для фінансування виробничої діяльності соціального розвитку колективу і матеріального стимулювання.
Четвертою функцією прибутку є регулювання розподілу ресурсів між суб’єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва. Підприємці прагнуть одержати прибуток і уникнути збитків. Кожен з них намагається вкласти свої капітали туди, де є можливість одержати найвищі прибутки. Високі прибутки є сигналом для підприємця, що в суспільстві є зацікавленість у розширенні цієї галузі. І сюди спрямовуються капітали, а отже, й інші ресурси. Водночас зниження прибутків свідчить про намагання суспільства скоротити виробництво товарів та послуг, що виготовляються в цих галузях. Тому через прибуток здійснюється регулювання розподілу капіталів і трудових ресурсів між галузями і сферами економіки.
Сучасний технологічний розвиток на рівні машинобудівельного підприємства
... 2. Автоматизація виробництва як вищий етап технологічного розвитку підприємства Автоматизація виробництва - основа розвитку сучасної промисловості, ... проблеми розв'язують завдяки застосуванню прогресивних технологій. Серед цих технологій дуже ефективними є електрохімічні й ... Мета написання реферату - ознайомлення з сучасним технологічним розвитком на рівні машинобудівельного підприємства. 1. Прогресивні ...
Наступна функція прибутку виходить з того, що прибуток — джерело формування бюджетів різних рівнів. Він поступає в бюджет у виді податків і використовується для фінансування державних, інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм [4].
Слід зазначити, що відповідно до ст. 42 Конституції України: «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом» та відповідно до ст. 78, 103 та 120 цього ж закону Народні депутати України, Президент України та Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку [1].
Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету підприємницької діяльності і береться як головний показник результативності підприємства.
1.2 Класифікація видів прибутку та їх суть
У процесі господарської діяльності підприємству доводиться мати справу з різними видами прибутку, але найбільш узагальнюючими поняттями є валовий (балансовий) прибуток і чистий прибуток.
Валовий прибуток являє собою прибуток, який отримано від реалізації:
- продукції (робіт, послуг);
- основних фондів та іншого майна підприємства;
— позареалізаційних операцій (участі у діяльності інших підприємств, здачі майна в оренду, отримання дивідендів і процентів за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, сум, отриманих у вигляді відшкодування збитків, а також інших операцій, безпосередньо не пов’язаних з діяльністю підприємства).
Величина валового прибутку визначається як різниця між загальною виручкою підприємства від реалізації продукції та інших прибуткових операцій, витратами, які це підприємство мало за цей період часу. З одержаного балансового прибутку вносять передбачені чинним законодавством податки та інші обов’язкові платежі до бюджету.
Якщо з суми валового прибутку сплатити податки та інші обов’язкові платежі, то отримаємо чистий прибуток підприємства, який відповідно до ст. 5 Закону України «Про підприємництво» залишається у вільному розпорядженні підприємства [2].
Його спрямовують насамперед на формування резервного (страхового) фонду. Кошти цього фонду використовують для стабілізації фінансових зв’язків з державним бюджетом, банками, партнерами, на позапланове придбання устаткування та нової техніки тощо.
Екологічної сертифікації у росії система сертифікації продукції
... продукції; захист споживача від недобросовісної діяльності виготовлювача продукції; підтвердження показників, визначальних якість ( далі - показників якості) продукції частини екологічної чистоти; сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції; ... підприємства оборонних галузей. Обов'язкова і добровільна екологічна сертифікація промислових об'єктів, технологічних процесів, продукції ... чи його груп ...
Показник чистого прибутку для будь-якого підприємства є найбільш важливим. Чистий прибуток — це підсумок діяльності компанії за певний період. Вона показує суму грошових коштів, які отримало підприємство, сплативши всі податкові збори, зарплату своїм співробітникам і інші платежі, які носять обов’язковий характер.
Для розрахунку чистого прибутку слід спочатку визначитися з періодом, за який буде проводитися розрахунок. Чистий прибуток підприємства можна визначити, коли відомі наступні показники: валовий прибуток, фінансовий прибуток, сума виплачених за період податків, інший операційний прибуток.
Для розрахунку чистого прибутку слід додати показники фінансового прибутку, валового прибутку та іншого операційного прибутку і відняти податки.
Щоб розрахувати чистий прибуток, необхідно скористатися даними з фінансової звітності.
Щоб прорахувати валовий прибуток, знадобляться наступні дані: виручка за (визначається період) і собівартість продукції. Для отримання валового прибутку необхідно відняти з першого показника другий.
Інший операційний прибуток визначається як різниця інших операційних доходів і витрат. Для того щоб розрахувати фінансовий прибуток, необхідно відняти від фінансових доходів витрати даної категорії.
Після розрахунку необхідних показників можемо визначити розмір чистого прибутку. Якщо отримано значення зі знаком «-», то, відповідно, підприємство за досліджуваний період понесло збитки. Отриманий чистий прибуток зазвичай використовується підприємством на розсуд керівництва. Як правило, чистий прибуток йде на оплату поточних витрат. Іноді чистий прибуток накопичують або використовують у благодійних цілях.
Санаційний прибуток — це специфічний вид прибутку, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (дизажіо), у результаті їхнього безкоштовного передання до анулювання, зниження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.
Середній прибуток — рівний (рівнозначний) прибуток на однакові капітали, вкладені в різні галузі і сфери виробництва. Утворюється в процесі міжгалузевої конкуренції.
Засновницький прибуток — це дохід, який отримує засновник акціонерного підприємства (товариства) при відкритій підписці на акції.
За основними видами діяльності підприємства виділяють прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності.
Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності. Основу формування власних внутрішніх ресурсів підприємства, скерованих на виробничий розвиток, складає балансовий прибуток, який характеризує один з найважливіших результатів фінансової діяльності підприємства. На частку операційного прибутку припадає у наш час 90—95% загальної вартості балансового прибутку. На багатьох підприємствах він є єдиним джерелом формування балансового прибутку. Тому управління формуванням прибутку підприємства розглядається як процес формування операційного прибутку (прибутку від реалізації продукції).
Технологія заснування підприємства (власної справи)
... праці); ринок (обсяг продажу, частка участі на ринку тощо). Результативність цілей діяльності підприємства залежить від того: наскільки обґрунтовано вони сформульовані; як широко і повно про ... из поющих показателей. До них можна віднести такі: прибутковість (обсяг прибутку, доходів від інвестованого капіталу, відношення прибутку до обсягу продажу тощо); продуктивність або ефективність (виробіток на ...
Операційний прибуток розраховується у декілька етапів. На першому етапі визначається чистий дохід від реалізації продукції шляхом коригування доходів від реалізації на суму непрямих податків та інших вирахувань з доходу. На другому етапі отриманий результат коригується на собівартість реалізованої продукції. В результаті розраховується валовий прибуток або збиток від реалізації продукції. На третьому етапі валовий прибуток збільшується (зменшується) на суму іншого операційного прибутку (збитку), який отримується від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), операційної оренди активів, операційної курсової різниці, отримання штрафів, пені тощо. На четвертому етапі визначається прибуток (збиток) від операційної діяльності як різниця між результатом, отриманим на третьому етапі, та величиною адміністративних витрат і витрат на збут. Таким чином, на кожному етапі відповідна сума прибутку коригується на суму витрат (див. Додаток Б) [9].
Основними шляхами збільшення операційного прибутку є нарощування обсягів виробництва, зниження собівартості реалізованої продукції, розумна асортиментна політика, підвищення якості продукції.
Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.
Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов’язань з основного боргу тощо).
У залежності від порядку визначення прибуток буває таких видів:
1. Бухгалтерський прибуток — характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків;
2. Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства з одного боку, і сумою його поточних витрат — з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються за їхньою альтернативною вартістю. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат [10].
У залежності від методики оцінки розрізняють:
- номінальний прибуток — той, що фактично отримано;
- реальний прибуток — номінальний прибуток з урахуванням впливу інфляції.
У залежності від розміру:
1. Мінімальний прибуток — прибуток, розмір якого після сплати податків задовільняє уяву власників про мінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал. Як правило, цей рівень дорівнює середній процентній ставці на депозитному ринку;
2. Нормальний прибуток — прибуток, який відповідає нормі прибутковості на вкладений капітал у галузі;
3. Цільовий (необхідний) прибуток — прибуток, що відповідає потребам підприємства в коштах на виробничий і соціальний розвиток і утворюється за рахунок чистого прибутку;
Технологія виробництва вина
... Предметом дослідження даної дипломної роботи – є технологія виробництва вин. Об’єктом дослідження дипломної роботи є підприємство по виробництву вина. Ціль дослідження – створення високоефективних технологічних систем. ... виноробні підприємства (більше 600 виробників). Основними джерелами поступлення виноградного вина на ринок України являється його офіційне (80-90%) та тіньове (25-30%) виробництво, ...
4. Максимальний прибуток — прибуток, що пов’язаний з реалізацією мети поведінки підприємства на ринку на максимізацію прибутку. Отримується в тому випадку, коли граничні витрати дорівнюють граничним доходам [10].
За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій. Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від усіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі [9].
Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування.
За характером оподаткування прибутку виділяють оподатковувану і не оподатковувану податком його частини. Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, тому що дозволяє оцінювати альтернативні господарські операції з позицій кінцевого їхнього ефекту. Склад прибутку, що не підлягає оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством [10].
За достатністю рівня формування виділяють низький, нормальний і високий прибуток підприємства (критерієм такого розподілу виступає рівень нормального прибутку).
Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюється два варіанти: покласти гроші на депозит чи вкласти їх у бізнес, і, якщо отриманий прибуток більше, ніж кошти, які б було отримано від депозиту, він вважається нормальним [10].
Низький і високий прибуток характеризує рівень його формування, що відповідно нижче або вище рівня нормального прибутку [10].
За ступенем використання виділяють нерозподілений і розподілений прибуток підприємства. Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.
Розподілений прибуток характеризує частину сформованого прибутку, що у цей час вже розподілена й не використана у процесі господарської діяльності.
Прибуток як економічний показник дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства як господарюючого суб’єкта, робітників та власників підприємства. Об’єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у виді податків та обов’язкових платежів. Економічний інтерес прибутків з точки зору підприємства — це прибуток, що залишається в його розпорядженні і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань розвитку. Економічний інтерес робітників підприємства пов’язаний з розміром прибутку, який буде спрямовано на матеріальне заохочення, соціальні виплати, соціальний розвиток. Власника підприємства цікавить розмір прибутку, який направляється на виплату дивідендів та на виробничий розвиток підприємства. Прибуток є якісним показником, тому що в його розмірі відображена зміна обсягу товарообігу, доход підприємства, рівень використання ресурсів, величина витрат обертання. Таким чином, прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства [9].
Використання комп’ютерних технологій в сучасному діловодстві
... перспективи для високопродуктивного документаційного забезпеченняу сфері управління. Використання в управлінні інформаційних технологій, для яких характерні ... емпіричному рівні: огляд літератури. Робота складається з реферату, вступу, двох розділів, висновків та списку використаних ... [15, с. 164]. Характеристикою документообігу є його об'єм. Під об'ємом документообігу розуміється кількість документів, ...
Для оцінки величини прибутку в залежності від функцій, які вони виконують, та в процесі управління прибутком існують певні його види. Тому у даному питанні розглянуто основні види прибутків відповідно до класифікаційних ознак.
РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ПРИБУТКУ У ФОРМУВАННІ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВ: УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД
2.1 Джерела формування прибутку
Щодо джерела прибутку, серед економістів різних шкіл та напрямів немає єдиної думки. Різні теорії по-різному трактують джерело прибутку. Однією з перших була теорія прибутку меркантилістів, згідно з якою прибуток виникає в зовнішній торгівлі у результаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами, ніж ті, за якими товар куплено.
Класична політична економіка в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерело прибутку вбачала у виробництві. А. Сміт прибуток трактував як вирахування підприємця з продукту праці найманого робітника і як результат функціонування капіталу .
Д. Рікардо розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, яка полягає в тому, що збільшення прибутку призводить до зменшення заробітної плати і навпаки. Цим були обґрунтовані економічні засади суперечностей інтересів підприємців і найманих робітників. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.
Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, що спотворює сутність капіталістичних відносин, маскуючи справжнє джерело прибутку, яким є неоплачена праця найманих робітників. Сучасна немарксистська економічна теорія найчастіше пов’язує прибуток з капіталом, трактуючи його як винагороду за підприємницьку діяльність, тобто пов’язує його з таким чинником виробництва, як підприємницький талант, підприємницькі здібності.
Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва Ж.Б. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та як плата за працю підприємця управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу [12].
Слід зазначити, що ближчими до істини є ті теорії прибутку, які вбачають джерело прибутку у безпосередньому виробництві й пов’язують його з додатковим продуктом. Дійсно, на поверхні економічних явиш прибуток виступає як надлишок над витратами виготовлення товару. Підприємець реалізує товар і одержує певну суму грошей, що становить валову виручку або суму продаж. Якщо з цієї суми вирахувати загальні витрати виробництва, то це і буде прибуток (або чиста виручка).
Оскільки ця виручка надходить лише після того, як реалізується виготовлений товар, складається враження, що саме процес реалізації (обігу) і створює прибуток. Проте це хибне уявлення про прибуток. Лише у сфері обігу прибуток виникнути не може. При продажу товару втілена в ньому вартість додаткового продукту реалізується як надлишок грошей над витратами на виготовлення товару, тобто виступає як прибуток. При цьому прибуток і вартість додаткового продукту, як правило, не збігаються. Це пов’язано з тим, що ціни, за якими реалізуються товари, під впливом ринкової кон’юнктури відхиляються від вартості товару. Недоодержану одним суб’єктом частину вартості додаткового прибутку ринок перерозподілить іншому, на продукцію якого на цей час сформувався високий попит. У зв’язку з цим останній реалізує як прибуток і свою, і частину чужої вартості додаткового продукту. Це дає підстави для висновку, що прибуток є формою додаткового продукту [5].
економічний прибуток показник норма
На прибуток підприємства впливають різноманітні фактори, які можна розподілити на дві великі групи: зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх факторів належать природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок та пільг, штрафних санкцій тощо. Ці фактори не залежать від діяльності підприємства, але суттєво впливають на його прибуток.
Внутрішні фактори поділяють на виробничі та невиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність та використання засобів і предметів праці, трудових та фінансових ресурсів. Ці фактори, у свою чергу, поділяють на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів та предметів праці, фінансових ресурсів, тривалості роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через якісні зміни: підвищення продуктивності обладнання та його якості, використання прогресивних видів матеріалів та вдосконалення технології їх обробки, прискорення оборотності оборотних коштів, підвищення кваліфікації та продуктивності праці персоналу, зниження трудомісткості та матеріаломісткості продукції, удосконалення організації праці та ефективніше використання фінансових ресурсів [5].
До невиробничих факторів належать постачальницько-збутова та природоохоронна діяльність, соціальні умови праці та побуту тощо.
Таким чином, основними шляхами збільшення величини прибутку підприємства в умовах ринкової конкуренції є зростання доходу за рахунок збільшення обороту продукції, зниження собівартості продукції, зменшення інших витрат.
Основною метою управління формуванням операційного прибутку підприємства є виявлення основних факторів, які визначають його кінцевий розмір і виявлення резервів наступного збільшення його суми.
Механізм управління формуванням операційного прибутку здійснюється з урахуванням тісного взаємозв’язку цього показника з об’ємом реалізації продукції, доходів і витрат підприємства. Система цього взаємозв’язку, яка одержала назву «Взаємозв’язок витрат, об’єму реалізації і прибутку» дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку і забезпечити ефективне управління цим процесом на підприємстві. Механізм цієї системи передбачає послідовне формування різних видів операційного прибутку підприємства (див. Додаток А) [8].
2.2 Норма прибутку та чинники, що її визначають
Підприємство завжди орієнтовано на прибутковість — здатність створювати прибуток. Кожен підприємець прагне одержати якомога більший прибуток. Однак при цьому його цікавить не тільки абсолютний розмір прибутку, а й віддача кожної одиниці здійснених витрат. Прибутковість підприємства визначається як абсолютно — у грошовому вираженні, що є масою прибутку, так і відносно — у нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках.
Норма прибутку =
Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній сфері його застосування. На масу прибутку впливають фактори, які визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція. Але основний і визначальний фактор збільшення прибутку — це зниження витрат виробництва.
Самі витрати виробництва перебувають під впливом цілої низки факторів, головним серед яких є використання досягнень науки і техніки, що матеріалізуються у виробництві в більш удосконалених засобах виробництва та в більш кваліфікованій робочій силі.
Незважаючи на те що залучення додаткових, більш досконалих факторів коштує більших витрат, їх високоефективна віддача перекриває витрати на залучення. Іншим фактором зниження витрат і, відповідно, збільшення прибутку є зниження ціни на економічні ресурси. Це сприяє розширенню масштабів виробництва з тими самими фінансовими ресурсами.
На норму прибутку впливає економічна політика держави. Держава через свою фіскальну політику може створити сприятливі умови для функціонування капіталу в певній сфері.
Норма прибутку є показником ефективності використання капіталу. Чим вища норма прибутку, тим ефективніше використовуються авансовані кошти. Саме тому норму прибутку ще називають показником доцільності капіталовкладень. І кожен підприємець прагне у своїй діяльності одержати найвищу норму прибутку, яка залежить від ряду чинників.
По-перше, при незмінному рівні цін прибуток, а отже, і його норма залежать від рівня витрат виробництва. Тому всі чинники, що знижують витрати виробництва, є одночасно і чинниками, що підвищують норму прибутку. Це один із найдієвіших шляхів зростання норми прибутку.
По-друге, на норму прибутку впливає рівень цін на продукцію (послуги).
Максимально високою норма прибутку є тоді, коли ринкова ціна перебуває на рівні купівельної спроможності, а максимально низькою — на межі цін з витратами виробництва. Незважаючи на те, що ринкова ціна виступає значною мірою зовнішнім чинником щодо підприємства, останнє має певну можливість через маркетингову діяльність сформувати більший попит на свою продукцію і цим підвищити прибутковість.
По-третє, чинником, що впливає на норму прибутку, є швидкість обороту капіталу. Коли оборот прискорюється, авансований у виробництво капітал за визначений проміжок часу робить більшу кількість оборотів. А це означає, що збільшується і маса отримуваного прибутку. Оскільки сума авансованого капіталу залишається незмінною, норма прибутку зростає [19].
У практиці підприємництва країн з розвиненою ринковою економікою застосовуються різні методи розрахунку норми прибутку. За першим методом норма прибутку визначається як відношення прибутку до обсягу продаж, тобто
Ця норма прибутку дає можливість визначити ефективність поточних витрат на здійснення підприємницької діяльності.
За другим методом норма прибутку визначається як відношення маси прибутку до акціонерного капіталу, тобто
Цей метод дає змогу визначити ефективність використання власного капіталу корпорацій.
Третій метод визначення норми прибутку полягає в зіставленні прибутку з активами компанії, тобто
Це показник ефективності всього капіталу, використаного компанією.
І, нарешті, четвертий метод визначення норми прибутку полягає у зіставленні прибутку з чистим відтворюваним капіталом корпорацій.
Ця норма прибутку характеризує прибутковість елементів речового капіталу (будівель, споруд, устаткування, сировини, матеріалів).
Отже, методи розрахунку норми прибутку відображають різні відносні оцінки ефективності капіталу [11].
Норма прибутку, як видно з наведених формул, розкриває взаємозв’язок між розміром капіталу і масою прибутку. З цього взаємозв’язку випливає такий висновок: одержання максимуму прибутку залежить як від норми прибутку, так і від авансованого капіталу. Це особливо важливо пам’ятати, оскільки зазначені величини можуть змінюватись у протилежних напрямах. У цьому разі маса прибутку залежатиме від того, яка з двох величин переважатиме. При зростанні норми прибутку сума авансованого капіталу може бути відносно меншою. А при зменшенні норми прибутку для підтримання на певному рівні маси прибутку потрібно збільшувати розмір авансованого капіталу. Однак при цьому слід ураховувати дію закону спадної доходності, згідно з яким на кожному етапі розвитку економіки є об’єктивна межа, за якою ефект від додаткових вкладень починає зменшуватися.
Підприємницькі структури у своїй господарській діяльності прагнуть одержати найвищу норму прибутку, яка залежить від ряду чинників, а саме:
1. величини маси прибутку. Збільшення маси прибутку при тій самій величині авансованого капіталу показує ступінь вигідності підприємництва;
2. зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції. При незмінному рівні цін економія витрат на засоби виробництва — один із найважливіших чинників зростання маси і норми прибутку в нинішніх умовах;
3. рівня ринкових цін на продукцію, які визначають у кінцевому рахунку величину прибутку, а отже, і норму прибутку;
4. швидкості обігу авансованого капіталу на виробництво капіталу. Збільшення швидкості обігу авансованого капіталу дає можливість отримати більшу масу прибутку без відповідного збільшення авансованого у виробництво капіталу, а отже, і зростання річної норми прибутку [11].
Норма прибутку залежить також від структури авансованого у виробництво капіталу, а саме: від питомої ваги витрат на оплату праці робітників підприємства. За рівних умов прибутку буде створено більше на тому підприємстві, де відносно більше грошових коштів буде витрачено (авансовано) на найм робочої сили, а, отже, вищою буде норма прибутку.
Отже, норма прибутку розкриває взаємозв’язок між розміром капіталу, собівартістю продукції, ціною і масою прибутку. З цього взаємозв’язку можна зробити такий висновок: одержання максимуму прибутку залежить як від норми прибутку, так і від авансованого капіталу.
В умовах ринкової економіки не всі суб’єкти підприємницької діяльності можуть забезпечити собі постійну і достатню прибутковість, частина із них банкрутує, тобто стає неплатоспроможними. Водночас банкрутство підприємств означає не тільки збитки для суб’єктів підприємництва, а і зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття.
2.3 Аналіз розподілу прибутку та його використання на підприємствах України
Прибуток, який отримано підприємством, може бути використано для задоволення різноманітних потреб. По-перше, прибуток спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування видатків бюджетів різних рівнів, що досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.
Таким чином, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. Можна виділити два етапи у розподілі прибутку підприємства. Перший етап — це розподіл бухгалтерського та податкового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприємство і в результаті розподілу кожна сторона отримує свою частку. Співвідношення розподілу прибутку між державою та підприємством має важливе значення для забезпечення державних потреб та потреб підприємства.
Другий етап — це розподіл та використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі за рахунок прибутку фінансуються різноманітні виробничі, інвестиційні та інші програми підприємства [6].
При розподіленні прибутку повинно забезпечуватись як формування доходу держави, так і покриття потреб підприємств по розширенню виробництва, матеріальному стимулюванню робітників і вирішенню соціальних питань. У цьому зв’язку механізм розподілення прибутку господарюючих суб’єктів у ринкових умовах господарювання повинен бути побудований таким чином, щоб забезпечити оптимальне співвідношення частини прибутку, акумульованого в доходах бюджету для забезпечення виконання функцій держави, і який залишається в розпорядженні підприємств для стимулювання розвитку виробництва і підвищення його ефективності [6].
Основними принципами розподілу прибутку господарюючих суб’єктів у ринкових умовах господарювання є:
1. розподіл прибутку між державою і підприємством як господарюючим суб’єктом повинен проводитись з урахуванням інтересів держави в формуванні на відповідному рівні бюджетів і зацікавленості підприємств у стимулюванні їх діяльності;
2. вилучення відповідної частини прибутку державою, до бюджету у вигляді податків повинно проводитись по твердих, невисоких ставках, встановлених державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні змінюватися довільно;
3. прибуток, який залишається в розпорядженні господарюючого суб’єкта, повинен направлятися в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме подальший розвиток підприємства, а в частині, яка залишилася, на споживання для задоволення матеріальних ї соціальних потреб робітників [7].
Відповідно до Закону України «Про підприємництво» порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган у відповідності до статуту підприємства і чинного законодавства. При цьому державний вплив на напрям і обсяги використання прибутку господарюючих суб’єктів здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги тощо. Отже, законодавче розподілення прибутку, господарюючих суб’єктів регулюється в тому розмірі, який надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків і інших обов’язкових платежів. Виходячи з цього отриманий господарюючими суб’єктами загальний прибуток використовується, в першу чергу, на сплату до бюджету встановлених законам України податків і платежів — податку на прибуток, а також інших платежів до бюджету, які сплачуються за рахунок прибутку. Отриманий після цього прибуток вважається чистим прибутком підприємства ї розподіляється на його розсуд.
Господарюючий суб’єкт самостійно визначає напрямок використання тієї частини прибутку, яка залишилася в його розпорядженні. При цьому порядок розподілення і використання прибутку на підприємстві фіксується в його статуті та визначається положенням, розробленим відповідними економічними службами підприємства і затвердженим його керівництвом.
Згідно зі статутом підприємства можуть використовувати прибуток, який залишився в їх розпорядженні, на поповнення статутного капіталу, на утворення та поповнення резервного капіталу, а також направляти на виплату дивідендів і на інші цілі. Відрахування на формування фондів підприємство здійснює лише у тому випадку, якщо їх створення передбачено установчими документами.
При цьому прибуток, спрямований на поповнення статутного капіталу, може використовуватися на збільшення майна підприємства за рахунок фінансування об’єктів виробничого та невиробничого призначення, що вводяться в експлуатацію, придбання техніки, обладнання та інших основних засобів, фінансування приросту оборотних активів та ін.
За рахунок резервного капіталу можуть покриватися невідшкодовані збитки від стихійного лиха, відшкодовується нестача власних оборотних активів, погашається безнадійна дебіторська заборгованість, виплачуються дивіденди по привілейованих акціях у випадках відсутності прибутку та ін.
При спрямуванні прибутку на розвиток виробництва за рахунок нього фінансуються витрати на технічне переозброєння виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів, нове будівництво виробничих потужностей, удосконалення технологій і організацію виробництва, фінансується поповнення власних обігових активів, здійснюються внески на створення статутних капіталів інших підприємств і на утримання союзів, концернів, асоціацій, до складу яких входить підприємство, погашаються довгострокові кредити, взяті на виробничий розвиток, і відсотки по них тощо.
При спрямуванні прибутку на соціальний розвиток фінансуються такі витрати: на будівництво житла і об’єктів культурно-побутового обслуговування; на утримання будівель і споруд, призначених для культурно-освітньої і фізкультурно-оздоровчої роботи серед робітників підприємства; на утримання дитячих дошкільних установ, таборів відпочинку для дітей, які знаходяться на балансі підприємства; для надання допомоги школам, притулкам для старих і інвалідів; на відшкодування збитків житлово-комунального господарства, яке знаходиться на балансі підприємства; на придбання путівок до будинків відпочинку і санаторіїв робітникам; на проведення культурно-масових і оздоровчих заходів серед робітників підприємства тощо.
За рахунок коштів, відраховуваних від прибутку на матеріальне заохочення, виплачують винагороду робітникам за підсумками роботи за рік, а також проводять одноразове заохочення працівників за якісне та своєчасне виконання особливо важливих виробничих завдань (робіт), надають матеріальну допомогу робітникам і службовцям, оплачують додаткові відпустки, виплачують допомогу робітникам, що виходять на пенсію і надбавки до пенсій працюючим пенсіонерам, виплачують дивіденди по акціях і вкладах членів трудового колективу в майно підприємства, оплачують зменшення тривалості робочого часу для окремих категорій робітників (матерів, які годують грудьми) тощо [6].
Розглядаючи прибуток як джерело фінансування економічного зростання підприємства, доцільно детальніше зупинитися на проблемах аналізу його розподілу між суб’єктами володіння і розпоряджання, тобто на сфері економічних взаємовідносин між державою й окремими підприємствами.
Через розподіл прибутку реалізується одна з його найважливіших функцій — стимулювання діяльності підприємств. Перш ніж бути використаним для фінансування зростання підприємства, прибуток розподіляють між сторонами, що забезпечують його створення. Кількість сторін, які його привласнюють, у першу чергу залежить від організаційно-правової форми підприємства. Якщо це підприємство державне чи приватне, то частину прибутку отримує держава у вигляді податків, зборів або платежів. Решту прибутку на умовах оперативного управління (казенне підприємство), повного господарського відання (державне підприємство) належить або засновникові на правах власності (приватне підприємство, товариство), або ця частина прибутку залишається у розпорядженні підприємства.
Як правило, держава привласнює частину прибутків, використовуючи два канали для їх вилучення.
Першим каналом є сплата підприємствами майнових податків: на рухоме і нерухоме (проект) майно, внесення плати за землю, а за наявності надприбутків — рентних платежів.
Другий канал — перерахування підприємствами до бюджету податку на прибуток [6].
Кожен суб’єкт господарювання самостійно вирішує питання щодо встановлення пропорцій розподілу чистого прибутку. З боку держави передбачено регулювання процесу створення резервного фонду, а також певні стимули для використання чистого прибутку на технічний розвиток, поновлення оборотного капіталу та утримання об’єктів соціальної сфери.
Для перспективного розвитку підприємства першочергове значення має розподіл чистого прибутку на споживання і накопичення. У межах фонду споживання важливу роль для інвестиційної привабливості підприємства відіграє пропорція його розподілу на фонд виплат дивідендів та інші фонди споживання.
Межа розподілу прибутку на централізований і децентралізований, що визначає розмір джерел задоволення загальнодержавних інтересів та інтересів підприємств, є рухомою і залежить від соціально-економічних умов, характерних конкретному періоду розвитку національної економіки та потреб держави, регламентується чинним законодавством [7].
Держкомстат України не відображає у статистичних щорічниках інформацію про тенденції розподілу і використання прибутку підприємствами різних галузей економіки як загалом, так і між суб’єктами володіння і розпоряджання зокрема. Статистичні дані на рівні областей дещо викривляють реальну картину такого розподілу, оскільки на ці процеси впливають не лише економічні, а й інші чинники. Однак пропорції розподілу прибутку і його використання навіть за таких умов можуть частково відобразити реальний стан використання одного з найважливіших власних ресурсів у промисловості (див. Додаток В) [3].
Так, аналіз розподілу прибутку між суб’єктами володіння і розпоряджання на промислових підприємствах Галицького регіону України свідчить, що до бюджету за станом на початок 2004 р. було перераховано всього 9237 тис. грн., або 14,7% від загальної суми. Зрозуміло, що це значно менше від норми, що передбачає сплату підприємствами податку на прибуток, а також податку на рухоме майно та на землю.
Завдання аналізу розподілу прибутків полягає у виявленні відповідності між розподілом та використанням прибутку з урахуванням результатів роботи колективу підприємства.
Згідно з чинним положенням прибуток, одержаний підприємством, розподіляється у наступному порядку. Перш за все в бюджет сплачується податок на прибуток. Для визначення оподатковуваного прибутку прибуток зменшується на суму: доходів у вигляді дивідендів, процентів, одержаних за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, що належать підприємству; доходів, одержаних від пайової участі у діяльності інших підприємств; відрахувань у резервний фонд та інші аналогічні фонди до досягнення розмірів цих фондів; пільг, наданих відповідно до чинного законодавства.
Підприємство самостійно визначає напрямки використання прибутку, які включають: відрахування до резервного капіталу, утворення фондів споживання і фондів накопичення, виділення коштів на добродійні та інші цілі.
В акціонерних товариствах розподіл чистого прибутку ґрунтується на дивідендній політиці підприємства, в основі якої лежить питання про розмір і темпи зростання усуспільненого капіталу підприємства.
