Сім’я як клієнт соціальної роботи

метки: Соціально, Педагогічна, Проблеми, Сімейних, Різних, Соціальний, Надання, Розвиток

Розділ І. Теоретичний аналіз інституту сім`ї

1Інститут сім`ї в контексті соціології

2Сімя як обєкт соціальної роботи

3Механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві що трансформується

Висновок до першого розділу

Розділ ІІ. Механізм соціальної роботи з сімєю в сучасній Україні

1 Специфіка соціальної роботи з сімєю

2 Особливості соціальної роботи з сімєю закордоном

3 Роль центру соціальної служби у підтримці сімей

Висновок до другого розділу

Розділ ІІІ. Опитування громадської думки на тему: «Цінність сім`ї в житті студентської молоді

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність.

Сім я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності — через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сімї створюється найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Немає країни без сімї, сімейно-родинних відносин.

Без сімї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сімї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов.

Водночас функціонування сімї є результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сімя — це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом.

Сімя займає одне з головних місць в державі, в житті суспільства, в житті кожної людини. З розвитком суспільства відбуваються зміни у формуванні сім’ї та взаємовідносин між окремими її членами: зменшення стабільності, малодітність, послаблення традиційної ролі батька, трудова зайнятість жінок тощо, що певним чином змінюють взаємини між батьками та дітьми у родинах.

Значні зміни відбуваються у системі чоловічих та жіночих соціальних ролей у сім’ї стосовно виховання дітей. Залучення жінок до суспільно-виробничої сфери, що спостерігається протягом останніх десятиліть, підвищує їх авторитет у родині і водночас зменшує можливість спілкування з дітьми, їх виховання. Важкі матеріальні умови існування більшої частини українських сімей примушують жінок до праці не стільки з необхідності власного самоствердження та професійної кар’єри, скільки через необхідність матеріально підтримати власну сім’ю.

Організація соціальної допомоги за кордоном

... прогностичний. Розділ 2. Організація соціальної допомоги за кордоном 2.1 Загальні тенденції розвитку соціальної допомоги за кордоном ... джерелах використовується переважно термін “соціальна держава”. Окремі дослідники розглядають ... сім’ї, общини, церкви, благодійних організацій на інститути держави” [4, с. 53]. 1.2 Теоретико-методологічна основа дослідження Під час написання даної курсової роботи ...

Майже половина сімей не справляється з функцією виховання дітей. Це зумовлюється такими зовнішніми і внутрішніми причинами сучасної соціально-педагогічної ситуації в суспільстві: по перше, незадовільним соціально-економічним становищем та морально-правовим статусом сімї в суспільстві; по-друге, низькою психолого-педагогічною культурою, погіршення соціально-економічних умов, низький рівень відповідальності та юридично-правового і морально-етичного обовязку батьків.

Також гострою проблемою є виконання репродуктивної функції. Зараз велика кількість сімей має лише одну дитину, а деякі не мають навіть і однієї. Вони пояснюють це тим, що зараз не найкращі часи для народження дітей, що спочатку має бути достатня матеріальна забезпеченість сім`ї.

Дослідження проблематики інституту сім’ї тривалий час перебуває в полі зору науковців: її соціальні аспекти вивчалися Л.Морганом, Ф. Енгельсом, М. Ковалевським, Ф. Ле Пле, Б. Малиновським, О. Контом, Е. Дюркгеймом, П. Сорокіним, Г. Спенсером та ін. Тенденції розвитку сучасної сім’ї як соціального інституту аналізуються у працях Е. Берджеса, У. Гуда, Дж. Готтмана, М. Вагнера, Х. Локка, В. Лутца, Т. Парсонса, Е. Гіденса, П. Бергер, Б. Бергер та ін. Різноманітні аспекти функціонування сім’ї, зокрема в нових соціально-економічних умовах, досліджують російські вчені А. Антонов, С. Голод, М. Мацковський, В. Медков, Н. Римашевська, Г. Сілладзе, А. Харчев. Серед українських дослідників проблематику сучасної сім’ї вивчають О. Балакірєва, Г. Дворецька, Т. Кузьменко, Н. Лавриненко, А. Ноур, В. Пилипенко, Л. Чуйко, Ю. Якубова та ін.

Обєкт — сім`я, як соціальний інститут.

Мета — розкрити особливості соціальної роботи з сімєю, в сучасному українському суспільстві що трансформується.

Предмет — чинники, що формують форми та методи соціальної роботи з сімєю.

Завдання:

Розглянути інститут сім`ї в контексті соціології.

Вивчити сім`ю, як обєкта соціальної роботи.

Розглянути міждисциплінарний огляд категорії «сім`я».

Розглянути специфіку соціальної роботи з сім`єю.

Дослідити особливості соціальної роботи з сім`єю в Україні та закордоном.

Проаналізувати механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві що трансформується.

Розглянути діяльність центру соціальних служб щодо підтримки сімей.

Сутність соціальної роботи

... соціальної роботи. Як самостійний вид діяльності соціальна робота ут-вердилася в Україні в середині 90-х років XX ст. Це бу-ло спричинено масштабними змінами в суспільстві, пе-редусім соціально ... неможливості людини доступитися до загально-прийнятих ресурсів суспільства. Як соціальний інститут соціальна робота орієнтова-на на розвязання проблем,"спричинених негативними діями або бездіяльністю таких ...

Гіпотеза: ми вважаємо, що сучасна українська сім`я як соціальний інститут, має низку проблем соціально-економічного, культурного та психологічного характеру, які визначають її кризовий характер та призводить до того що вона стає потенційним клієнтом соціальної роботи.

Розділ І. Теоретичний аналіз інституту сім`ї

.1 Інститут сім`ї в контексті соціології

Сім’я — це соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, у межах якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні стосунки, дітонародження й первинна соціалізація дітей, значна частина побутового догляду, освітнього й медичного обслуговування, особливо у ставленні до дітей та осіб похилого віку.[2,272].

Виходячи із парадигми розуміння сімї як соціальної групи, її можна визначити як динамічну малу соціальну групу людей, поєднаних спільністю проживання і родинними взаєминами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування й задоволення соціально-економічних і біологічних потреб, любовю, взаємною моральною відповідальністю.[22, 12].

Сімя складається з трьох основних підсистем: чоловік — жінка; батьки — діти; дитина — дитина. Ці системи є відносно автономними, проте взаємозалежними в повсякденному житті.

Сімя виступає насамперед провідним важливим чинником соціалізації особистості на мікрорівні. Її основні соціалізуючі функції полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда, формуванні статевої ідентифікації дитини, її розумового розвитку, а також розвитку здібностей і потенційних можливостей, забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами. [26, 59].

Деякі фахівці роблять спроби дати визначення сім’ї на основі системного підходу з урахуванням того, що вона несе в собі одночасно ознаки і соціального інституту, і малої групи, і системи стосунків. До найбільш значущого для практичного соціального працівника можна віднести визначення сім’ї, подане І. Трубавіною.

„Сімя — це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає в себе інші підсистеми (членів сімї); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Усе це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановлені звязки між членами сімї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сімї; наявність певних функцій у суспільстві, прав сімї в суспільстві й прав членів сімї в родині, обовязків членів сімї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів.[27, 4].

Інтернет (електронна пошта, робота користувача)

... електронна пошта як широковідома послуга мережі «Інтернет». Предметом дослідження є робота користувача з електронною поштою. Ключові терміни, що використовуються у роботі: Інтернет, електронна пошта, ... сфери життя суспільства. Він ... Через електронну пошту можна отримати послуги інших сервісів мережі. Електронна пошта ... світ. Сьогодні вона, має близько ... членів, тому слід виявляти обачність. [13] Однією з ...

Зміст діяльності сімї розкривається в її функціях. Під функціями сімї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сімї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства й індивідів.

Оскільки сімя взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а з другого — з окремими особами (членами сімї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сімї, — індивідуальними. Суспільні функції звязані з потребою суспільства в інституті сімї, а індивідуальні — з потребами особи, що належить до сімейної групи.

Функції сімї — історичні, зумовлені соціально-економічним станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія.[2,279].

Одна із найважливіших функцій — це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення — дітонародженні і духовно-моральному відтворенні людини в сімї. Вона має соціальний характер, оскільки не обмежується біологічним розмноженням, а передбачає відтворення людини, яка б відповідала сучасному рівню суспільства.

Розрізняють багатодітну, середньодітну і малодітну сімейну орієнтацію. Нині в Україні переважає малодітна орієнтація. Близько половини сімей мають двох дітей, третина — одну, десята частина — жодної дитини. Багатодітні сімї становлять менше ніж 3% загальної кількості.[14,155].

Репродуктивна функція безпосередньо звязана з функцією регулювання і контролю сексуальної поведінки людини в суспільстві. Сексуальні потреби людини, потяг до протилежної статі є біологічними інстинктами. Тому регуляція і контроль сексуальних відносин здійснюється в усіх суспільствах, хоч сексуальна потреба ніколи не проявляється в чистому вигляді, оскільки її зміст детермінується культурними нормами і стандартами, що їх людина засвоює з дитинства.

Наступна функція інституту сімї, яка звязана з репродуктивною функцією, — функція соціалізації, що полягає в навчанні і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних взірців і норм поведінки. Сімейне виховання — це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до складних соціальних звязків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сімя забезпечує спадковість у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок. Сімейна функція виховання була й залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства, незважаючи на те що вихованням дітей займаються й державні установи.

Технологія фізичного виховання дітей М. Єфименка

... фізичного виховання дітей Педагог, який вирішив працювати за технологією М. Єфименка, має насамперед продумати ігрову тему, на основі якої відбуватиметься його ігрова взаємодія з дітьми. Технологія «Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей» ...

Проте з часом відбувається певна трансформація виховної функції сімї — формується нова система цінностей, стандартів і норм поведінки. Так, знову посилюється роль релігії і церкви у вихованні людини.

Поряд з виховною функцією важливою є рекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості в членів сімї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у сфері професійної діяльності, у побуті. Через це зростає значимість психологічної терапії, емоційної стабілізації. Сімя — це поєднання родинних, подружніх, батьківських і дитячих почуттів. Вона є тим життєвим осередком, де людина знаходить позитивні емоції, розуміння, заспокоєння, знімає психологічне напруження, душевно оздоровлюється, задовольняє потребу в особистому щасті, коханні.

Водночас сімя виконує комунікативну функцію, тобто задовольняє потребу людини в духовному спілкуванні, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

Сімї властива функція первинного соціального контролю, реалізація якої передбачає здійснення моральної регламентації поведінки членів сімї у спілкуванні та взаємодії одного з одним.

Нині за умов глибокої економічної кризи особливої значимості набула економічна функція сімї. Вона актуальна передовсім щодо старих батьків — пенсіонерів, які нині перебувають у скрутному економічному становищі і потребують матеріальної допомоги від інших членів сімї. Пенсійні виплати настільки мізерні, що не забезпечують навіть половини мінімального прожиткового рівня.

За умов ринку докорінно змінюється економічний аспект сімейного життя — набувають особливого значення проблеми родинної економіки. Родинна економіка — це сукупність різних видів сімейної економічної та фінансової діяльності, які забезпечують задоволення потреб членів сімї (приватне домашнє господарство, формування й витрачання сімейного бюджету тощо).

[2, 283].

З огляду на особливу значущість сімї для життєдіяльності суспільства соціологи приділяють багато уваги її вивченню. Відтоді, коли соціологія сімї сформувалася як самостійна наукова галузь, проведено вже кілька десятків тисяч досліджень щодо найрізноманітніших сфер сімейного життя.[2, 272].

Соціологія сімї — це галузь соціологічної науки, котра вивчає формування, розвиток і функціонування сімї як малої соціальної групи і як соціального інституту за конкретних культурних і соціально-економічних умов, її місце і посередницьку роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальними групами та інститутами, з окремими індивідами.

Нормативна база соціальної роботи в Україні

... соціальній сфері регулюють закони України «Про основи соціальної захищеності ін­валідів в Україні», «Про статус і соціальний захист гро­ ... що кожна дитина має право на виховання в сім'ї, однак в Україні сотні тисяч дітей по­збавлені батьківського піклування ... негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді, запобігання такому впливу; 4)соціальна реабілітація — робота, спрямована на відновлення ...

Сімя має історично стійку організацію, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сімя — це своєрідна первинна група суспільства, члени якої обєднані кровними звязками, спільними інтересами, почуттями і прагненнями. Вона складається не тільки із самого подружжя та його дітей, а і з інших родичів.[28,201].

Існує багато визначень поняття «сімя», що вони акцентують увагу на різних сторонах сімейного життя. Найпростіше — це тлумачення сімї як групи людей, що кохають один одного, мають спільних пращурів, проживають разом.

Російський учений А. Антонов дає таке визначення: сімя — це група людей, обєднаних подружньо-родинними звязками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. Він стверджує, що лише наявність подружніх, родинних і батьківських відносин породжують сімю. Якщо будь-якої складової цих відносин бракує, то це вже не сімя, а сімейна група.[2, 276].

Більш широке пояснення поняття «сімя» дає російський соціолог А. Харчев. Він уважає сімю історично-конкретною системою взаємовідносин між подружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої обєднані подружніми й родинними відносинами, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.

Соціологія вивчає сімю на макро- і мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сімя на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обовязків, за допомогою яких регулює відносини між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні — як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну цілісність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних відносинах і родинних звязках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні.

На мікрорівні здебільшого вивчаються цілі та завдання сімї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів у сімю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сімї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми поведінки.

Соціальна система в Німеччині

... років тодішній федеральний міністр економіки Людвіґ Ергард запровадив у Німеччині соціальну ринкову економіку, гаслом якої було: «Добробут для всіх і соціальна ... сьогодні в Німеччині має сім’я. ... їхні сім'ї. Саме ... життя людей" . Отже, з одного боку, соціальна ... дітей до трьох років у яслах, тобто яслами буде забезпечена третина всіх дітей Німеччини. У цій країні існує також допомога на дітей, розмір якої ...

На мікрорівні більше уваги приділяється взаємодіям, що розвиваються між членами сімї за різних обставин, чинникам, що формують стабільність сімї, ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сімї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища. [2, 277].

У своєму життєвому циклі сімя проходить такі фази:

зашлюбини — утворення сімї;

поява першої дитини — початок періоду дітонародження;

одруження й відокремлення від сімї останньої дорослої дитини («порожнє гніздо»);

смерть одного з подружжя — припинення існування сімї.

Сімейні відносини регулюються різними нормами. Майнові відносини, матеріальні обовязки членів сімї, розлучення регулюються правовими нормами; відносини залицяння, вибору супутника життя, розподілу обовязків, ставлення подружжя одне до одного, організація дозвілля — моральними нормами, звичаями, традиціями.[5,179].

Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжя може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обовязків щодо домашнього господарства тощо. Її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв: поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратити один одного.

Основні підходи до вивчення сімї в соціологічній думці.

Найхарактернішими є моделі сімї, розроблені в межах структурного функціоналізму. Його представник Т.Парсонс виходить з позиції про універсальний характер нуклеарної сімї, всередині якої він розрізняє два типи лідерства: інструментальне, повязане з вирішенням організаційних завдань, та емоційне. Відтак соціальна система нуклеарної сімї уявляється Т.Парсонсом як сукупність таких ролей:

чоловік/батько жінка/мати

син/брат донька/сестра.

Інструментальне лідерство встановлюється за роллю «чоловік/батько», емоційне — за роллю «жінка/мати». Функціональне завдання підтримки емоційного балансу між всіма членами сімї, необхідного для нормальної соціалізації дітей, вимагає міцного союзу між подружжям, закріпленого шлюбом. Соціальна система родини, згідно з Т.Парсонсом, має тимчасовий характер: виконавши завдання соціалізації дітей, вона самоліквідується, тому що діти утворюють власні нуклеарні сімї. Модель Т.Парсонса ґрунтувалася на визнанні ним ізольованого характеру нуклеарної сімї, тобто відсутності сталих міцних звязків членів сімї зі своїми батьками та іншими кровними родичами. Відповідно до цієї моделі лише один член родини — чоловік (чоловік/батько) здійснює звязок між сімєю і економікою суспільства, праця жінки суттєвої ролі для життя родини не має.[28,205].

Поняття переведення на іншу роботу

... різні визначення, а саме: переведення на іншу роботу, переведення на роботу з іншими істотними умовами праці, переведення на роботу в інший колектив, переведення на роботу в іншу місцевість [8,с.74]. Починаючи з 90-х років і до цього часу ... Відповідно до ст. 3 Конституції України найвищою соціальною цінністю є людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека [16]. Права і ...

Дослідження сімї в США у 60-70 х рр. спростували багато положень Т.Парсонса, передусім його тезу про ізольований характер нуклеарної сімї. Було доведено, що звязки з найближчими родичами мають велике значення для сучасних родин, що в розвинутих країнах досить поширені великі (а не лише нуклеарні) сімї, які складаються з 3-4 поколінь. Е.Ботт виявила таку закономірність: що в ширший соціальний контекст включена родина, то менш розмежованими є ролі подружжя. Нині в структурному функціоналізмі сімя аналізується з позиції її пристосування до обширнішої соціальної системи. Основними для цього підходу є поняття структури, функції, визначення ситуації тощо. При цьому акцентується на сталості та міцності сімї. Менше уваги приділяється її змінам і суперечностям всередині родинного кола.[28,208].

Цю прогалину заповнює конфліктологічний підхід, для якого властивим є розгляд стосунків не лише в родині, а й між сімєю як соціальним інститутом та іншими соціальними інститутами та організаціями. Такого роду конфлікти можуть виникати з приводу виховання дітей (де краще це робити: спільно вдома батькам чи в дошкільних закладах, організованих державою), перерозподілу матеріальних засобів (хто повинен приймати рішення про використання коштів, якими володіє сімя, — члени родини чи представники державного апарату) і навіть харчування (де краще пообідати: вдома стравами, приготовленими жінкою, чи в кафе або ресторані).

Отже, в руслі конфліктологічної парадигми розробляються проблеми як внутрішньосімейного життя, так і конфліктів зовнішніх — між сімєю та її соціальним оточенням.

Ситуаційний підхід зосереджується на дослідженні цінностей і норм у сфері сімейно-шлюбних відносин і розглядає їх як соціальну ситуацію, що визначає функціонування різних типів родин. Для прихильників цього напряму центральними є поняття соціальної ситуації і ролі.

Інституціональний підхід дозволяє розглядати родину як соціальну систему, яка є одним з основних соціальних інститутів. При цьому зазначається, що багато важливих функцій сімї переходить до суспільства. У цих дослідженнях центральними поняттями стають індивід і культурні цінності, які він визнає.[28,211].

У західній соціологічній думці є ще один напрям, який розглядає сімю радше в природному, а не в соціальному контексті. Соціобіологія та її концепція сімї ґрунтується на визнанні все загальності законів еволюції та природного відбору. Другий важливий вихідний пункт соціобіологів — ідея тотального універсального і первинного характеру інстинкту продовження роду. Необхідність сімейного існування закладена в самій біологічній сутності людини і визначається потребами відтворення. Тому люди обєднуються в родинах, але стратегія відтворення у чоловіків і жінок відмінна. Для чоловіків характерним є прагнення і здатність залишити по собі якомога більше нащадків (що, зрештою, притаманне для всіх самців у природі).

Здоров’язберігаючі технології у школі

... здорового способу життя; ведення листків здоров'я та стіннівок на оздоровчу тематику тощо. 1.2 Узагальнена характеристика здоровя’зберігаючої технології ... язберігаючі - ті, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в ... Мета сучасної школи - підготовка дітей до життя. Кожен учень має отримати ... виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів ...

Жінки ж зосереджуються на клопотах про виживання нащадків; їх родинний внесок вищий, ніж чоловіків. Відмінність стратегії відтворення в сімях призводить до конфліктності у стосунках подружніх пар. Отож соціобіологи також вважають, що конфліктність органічно властива родині, основи конфлікту мають біологічне, еволюційне походження, а самі конфлікти — неминучі.[12,330].

У межах радянської соціології сімя розглядалася насамперед як соціальний інститут. У СРСР десятиріччями діяльність практично всіх соціальних інститутів підпорядковувалася меті забезпечення максимально можливої зайнятості населення (в тому числі й жінок) у суспільному виробництві. Наявність і розмір родини досить часто ставали негативними чинниками в усіх суттєвих моментах життєдіяльності радянської людини: при пошуках праці й розподілі матеріальних благ, освітньому і професійному зростанні, побутовому й медичному обслуговуванні, організації відпочинку і прилученні до культурних цінностей, пенсійному забезпеченні тощо. Як слушно зазначає О.Дудченко, зменшення ролі сімї в радянському суспільстві безумовно сприяло деприватизації життя індивіда, уніфікації способу життя і мислення, зведенню родинних та інших групових інтересів до «особистих» (на противагу «суспільним»), полегшенню в кінцевому результаті маніпуляції поведінкою індивідів і цілих груп людей.[12,345].

На часі, очевидно, і вироблення нового типу відносин сімї і суспільства, заснованого на рівноправності й партнерстві, на взаємодії і взаємній повазі. Помітну роль у налагодженні такого типу відносин відіграє сучасна українська соціологія та її основні дослідницькі осередки. Дослідження сімї та її проблем зосереджені нині переважно в Українському інституті соціальних досліджень; спільно з Центром «Соціальний моніторинг» протягом останнього десятиріччя було здійснено низку проектів, що мали на меті зясувати становище сімї в Україні, появу нових тенденцій і проблем, зміни у ціннісних орієнтаціях щодо родинного життя тощо. Найпотужнішим джерелом визначення стану сімей на сьогодні є вибіркові обстеження Державного комітету статистики «Умови життя домогосподарств». Усі ці дослідження, в яких вагома роль належить соціологам, допомогли формуванню пропозицій для вироблення державної сімейної політики в країні. Таким чином, саме в цій ділянці суспільного життя України найвиразніше виявляється важлива роль соціології, яка не тільки збільшує обсяг і глибину своїх знань про сімю як органічну складову соціуму, а й допомагає органам влади оптимізувати умови створення і розвитку сучасних родин. [28, 211].

.2 Сім’я як обєкт соціальної роботи

соціологія сім’я суспільство підтримка

Соціальна робота проводиться з такими типами сімей: багатодітними, неповними, сім’ями, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціально неблагополучними сім’ями (безробітними; сім’ями, які складаються із алкогольно і наркозалежних осіб та ін.); сім’ями, в яких є інваліди; прийомними сім’ями та сім’ями опікунів та ін.

Сімя є колективним клієнтом соціальної роботи. Вона має складну обєктивно-субєктивну природу, отримуючи допомогу різноманітних соціальних служб, але в той же час займається самодіяльністю по забезпеченню власного виживання, зберігання своїх функціональних завдань і структурних звязків.[9,243].

Існує багато типів сім’ї. Клієнтом соціальної роботи може стати сім’я будь-якого типу, а рівень потреби в соціальній підтримці, її конкретне утримання, види допомоги, якої потребують або можуть потребувати сім’ї, що належать до різного типу, мають бути різними. Ми розглянемо типи сімей за різними характеристиками.

Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сімї. У соціологічних дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:

.Характером спорідненості:

консангвінальна (кровноспоріднена) — тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на звязках між подружжям;

конюгальна (подружня чи шлюбна) — тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні звязки.

.Кількістю представлених поколінь:

однопоколінна, що складається з подружньої пари без дітей;

проста або нуклеарна — подружня пара з дітьми, які ще не одружені. Найбільш розповсюджений тип сімї в сучасному суспільстві;

розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які зявилися внаслідок одруження дітей та онуків і звязані спільним господарством;

.Типом подружжя:

проста — моногамія;

складна — поліандрія, полігінія тощо, що виникає, коли кілька нуклеарних сімей обєднуються через спільного чоловіка чи жінку;

розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;

.Наявністю батьків:

повна, коли є батько і мати;

неповна, коли відсутній хтось із батьків;

.Кількістю дітей:

бездітна — немає дітей;

однодітна — одна дитина;

багатодітна — троє і більше дітей;

.Розподілом ролей:

партнерська — заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;

матріцентрична — центральне місце посідає мати через обмежену включеність батька в сімейне життя;

патерпальна — центральне місце посідає батько; він піклується про інших членів сімї, ставиться до них поблажливо як до слабших;

.Ступенем самостійності:

автономна — така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;

гетерономна — така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обовязків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.[2, 283].

Розглянемо типи сімей залежно від функцій, яку виконує сім’я. І у той же час слід зазначити, що якусь конкретну сім’ю можна віднести до різних типів, залежно від того, під яким кутом зору вона розглядається. Отже, виходячи з основних функцій сім’ї, можна назвати такі типи сімей:

. Залежно від виконання матеріально-економічної функції:

за рівнем матеріальної забезпеченості — бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;

за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя — сім’ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім’ї; неповнолітніх; баптистів, мусульманів; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.

. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім’ї та особливостей проживання:

за складом сім’ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі — у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім’ями — три і більше подружніх пар).

. Залежно від виконання демографічної функції:

за кількістю дітей в сім’ї: інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);

за однорідністю соціального вкладу: однорідні (сім’я складається з представників однакових соціальних прошарків — робітничі сім’ї, сім’ї інтелігентів, сім’ї вчених і т.д.); різнорідні сім’ї (члени сім’ї мають різну освіту, професію. У таких сім’ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом (міські, сільські);

за тривалістю подружнього життя — сім’ї молодожонів (до 1 року);

сім’ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років; від 3 до 5 років ; від 5 до 10 років; від10 до 20 років; від 20 до 25 років; від 25 до 30 років; від 30 років і більше.

Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім’ї, сім’ї з дітьми певного віку, сім’ї пенсіонерів.

В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім’я двокар’єрна (чоловік і жінка — професіонали); сім’я середнього класу, міжнаціональні сім’ї, сім’ї безробітних, гомосексуалістів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та ін.

. Залежно від виконання комунікативної функції:

сім’ї за типом керівництва — гелітарні (рівноправні, демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

за типом юридичних взаємостосунків — побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридичне, але проживають окремо;

за юридичними взаємостосунками батьків та дітей — чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім’ї;

за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім’ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили);

соціальне неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);

сім’ї зі специфічними проблемами — сім’ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім’ї правопорушників; сім’ї алкоголіків, наркоманів; сім’ї з захворюваннями на СНІД; сім’ї зі схильністю до суїциду; сім’ї інвалідів.

. Залежно від виконання виховної функції:

благополучні;

неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);

Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні).

Свої типи мають також міські, сільські сім’ї. Але в основному сім’ї змішані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім’ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім’я може бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім’ї або поганими тощо.[4,102].

Приймаючи сім’ю в якості об’єкта соціальної роботи і виділяючи її як складну соціальну систему, в контакті з нею необхідно враховувати, що часто зустрічаються сім’ї, які складаються з багатьох поколінь, у таких сім’ях її члени живуть разом, починаючи з дітей і закінчуючи бабусею та дідусем; не менш розповсюдженою в сучасних умовах є нуклеарна сім’я, яка складається із чоловіка, дружини та одного або двох дітей. В кожної сім`ї виникають проблеми різноманітного характеру, деякі сім`ї справляються з ними самостійно, деяким потрібна допомога кваліфікованого фахівця. Причини звернення сім`ї до соціального працівника досить різноманітні, наприклад малозабезпеченість, багатодітність, молода сім`я, сім’я, де батьки повернулися з місць позбавлення волі, неповна сім`я, сім`я в якій є залежні від алкоголю, наркотиків та багато іншого. Розглянемо деякі сім`ї та їх причини звернення до соціального працівника.[4,134].

Роботу з сім’єю соціальний працівник починає з її вивчення. Відповідно зміст діяльності визначається в кожному окремому випадку індивідуальними особливостями сім’ї.

Молода сім’я — це подружжя з дітьми або без них у першому шлюбі. Вік такої сім’ї — не більше 5 років, вік чоловіка і жінки — не старше 33 років. Більшість таких сімей живуть з батьками, це, наприклад, сім’ї студентів, проблеми яких часто доводитися розв’язувати соціальному працівнику.

Неповна сім’я — сім’я з одним із батьків (найчастіше — матірю) стала в останні роки досить поширеним явищем. Така сім’я — результат розлучення, смерті або довгої відсутності одного з батьків, або коли дитина народилася поза шлюбом. Сім’ї такого типу більше всього потребують уваги з боку соціального працівника.

Позашлюбна сім’я, крім тяжких матеріальних умов, переживає і негативне відношення з боку оточуючих. У вихованні дитини в такій сім’ї негативний вплив часто здійснює на дитину велика любов матері. Батько в більшості таких сімей вихованням дитини не займається.[2,289].

Сім’ї в повторному шлюбі — це сім’ї з двома батьками, де можуть жити діти як спільні, так і діти від попередніх шлюбів. І проблемою в такій сім’ї є ставлення вітчима або мачухи і нерідних дітей. Тут часто стає необхідністю втручання соціального працівника, який розробляє спеціальну програму, що включає психологічні, соціальні і педагогічні рекомендації для батьків. Разом з тим, незважаючи на проблеми, подружжя у цьому шлюбі намагається не повторювати помилок попереднього шлюбу, тому ці сім’ї більш згуртовані.

Особливу категорію складають сім’ї, створені після смерті чоловіка чи жінки в попередньому шлюбі. Діти гостро переживають втрату батька чи матері, і це відбивається на відношеннях з вітчимом або мачухою.

Сім’я «маленька мама». У сучасному суспільстві поява такої категорії сімей розглядається як порушення шлюбно-сімейних норм. Разом з тим кількість неповнолітніх мам зростає, тому необхідні заходи, спрямовані на соціальний захист і допомогу їм з боку держави і суспільства. Поради перервати вагітність призводять до тяжких наслідків для її здоров’я. Робота з даною категорією сімей тільки розпочалася. Створюються програми з надання допомоги юним матерям, створюються Центри соціально-психологічного захисту.[1,244].

Визначимо типи допомоги, якої потребують сім’ї з боку соціальних служб.

Соціально-демографічної — багатодітні сім’ї; бездітні; які розлучаються; сім’ї «маленьких мам». Матеріально-житлової — малозабезпечені сім’ї, які перебувають у складних житлових умовах; вагітні жінки; матері, на утриманні яких є неповнолітні діти; матері і батьки, які втратили роботу, потребують роботи зі скороченим робочим днем, дома тощо. Медико-соціальної — сім’ї з дітьми; батьками-інвалідами з фізичними та психічними захворюваннями; які зловживають спиртними напоями, застосовують наркотичні речовини, мають прояви суїциду. Соціально-правової — потребують сім’ї, в яких батьки перебувають у суперечності із суспільними законами; криміногенна обстановка в сім’ї, одного з батьків засуджено; молоді люди, які повернулися з місць позбавлення волі. Завдання полягає в тому, щоб захистити дітей, які зазнають різного роду насильства, від несприятливого впливу середовища, а також допомогти батькам у розв’язанні складних питань у сімейному вихованні, налагодженні взаємостосунків цих батьків зі школою.

Мета соціальної роботи з сім’єю — це соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна реабілітація, надання їй соціально-психологічної, психолого-педагогічної, соціально-медичної, юридичної, інформативно консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення її життєдіяльності.[5,78].

Одним з важливих принципів роботи з сім’єю є принцип самозабезпечення сім’ї, тобто надання їй соціально-педагогічної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть сім’ї вирішити власні проблеми. Соціальна робота з сім’єю спрямовується на всю сім’ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, членів родини).

Соціально-профілактична робота з сім’єю полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; у формуванні відповідального батьківства, збереженні репродуктивного здоров’я молоді.[5,100].

Соціальна допомога має на меті надання різноманітних соціальних послуг сім’ї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприятимуть формуванню у сім’ї нормальної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформаційний, консультативний характер, метою яких є надання психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім’ям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти сім’ї в цілому і кожному з її членів справитися з повсякденними життєвими труднощами, проблемами. Тобто кожна людина і сім’я мусить продіагностувати проблеми, які з’явилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їх корекція.[10,215].

Соціальний працівник виступає посередником між сім’єю, державою, громадськими організаціями та законодавчими органами. Соціальні послуги спрямовані на допомогу у створенні й поліпшенні умов життєдіяльності сім’ї, можливостей її самореалізації, на захист її прав та інтересів. Це, насамперед, роз’яснення про пільги, що надаються молодим сім’ям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з неблагополучних сімей і сімей групи ризику, їх батькам, формування їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обов’язків, надання різних видів соціальних послуг дітям і сім’ям — жертвам екологічних, технологічних, політичних катастроф, які опинилися в екстремальній ситуації, а також молоді, яка збирається взяти шлюб. Молодій сім’ї, неповнолітнім та молоді має бути гарантовано надання різного роду інформативних консультацій.

Соціальної допомоги потребують також сім’ї, які мають проблеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у внутрішньо-сімейних взаємовідносинах або у стосунках із суспільством, в організації життєдіяльності сім’ї, а також сім’ї соціального ризику з несприятливими умовами існування. Такі сім’ї потребують різних видів допомоги: з питань планування сім’ї, виховання та догляду за дітьми, адаптації до зміни зовнішніх умов, розробки індивідуальних сімейних стратегій, підготовки молоді до вступу в шлюб, організації вільного часу молодої сім’ї, налагодження сімейного побуту й господарства, удосконалення взаємостосунків у сім’ї тощо. Соціальний патронаж — один з напрямів соціально-педагогічної роботи, спрямований не постійне супроводження сімей, які потребують систематичної підтримки, умов достатніх для забезпечення життєдіяльності соціально незахищених сімей (малозабезпечених, багатодітних, з дітьми-інвалідами та ін.).

Соціальна реабілітація спрямована на надання допомоги сім’ї з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів у життєдіяльності сім’ї, які з’являються внаслідок тяжких захворювань, майнових витрат, конфліктних взаємостосунків, нервово-психічних захворювань, а також допомоги тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності чи самотності. Крім того, соціальна реабілітація передбачає надання допомоги сім’ям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулися з місць позбавлення волі тощо.[18,160].

Робота з неповною сім’єю передбачає надання допомоги у вихованні дитини, запобігання негативному впливу, який може справляти така сім’я на формування особистості дитини. Особливо важливо розв’язувати такі питання, як: нормалізація взаємостосунків дитини з обома батьками, встановлення нормального мікроклімату в тій сім’ї, у якій залишилась дитина; відповідальність батьків за виховання; особисте життя матері і дитини; розв’язання юридичних проблем, які мають місце в такій сім’ї. Коли порушується справа про розлучення і розвивається конфлікт з приводу того, з ким залишається дитина, то тут важлива присутність соціального працівника. Його допомога необхідна для того, щоб об’єктивно обрати для дитини варіант, де вона матиме кращі умови для виховання. Крім того, він допоможе у регулюванні взаємин дитини з тим із батьків, хто залишив сім’ю, а також з іншими родичами. При цьому слід враховувати, що неповна сім’я може перебувати у стані хронічних стресів, а це негативно позначається на стані здоров’я матері та дитини: невпевненість, підвищена роздратованість. Такий хронічний стрес може призводити до кризових станів, що мають прояв у відчутті безвихіддя, апатії. Допомога соціального працівника полягає у проведенні спеціальної корекційної роботи, яка може допомагати батькам підтримувати високу самооцінку та переборювати труднощі.[20].

.3 Механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві, що трансформується

Сучасний етап функціонування українського суспільства характеризується наявністю соціальних змін, що є складовими загального процесу суспільної трансформації. Внаслідок суттєвих перетворень в економічній, соціальній, політичній та інших сферах помітно актуалізується проблема соціальної захищеності окремих верств населення, зокрема особливої значущості набуває проблема соціальної захищеності сім`ї.[15,331].

Сьогодні в Україні приділяється велика увага державній сімейній політиці, мета якої полягає в забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сімї та її членів, реалізації сімєю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сімї як основи суспільства.

Українська держава велику увагу приділяє законодавчому регулюванню сімейних відносин, державній підтримці та соціальному захисту сімї. В Конституції України зазначено, що сімя, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою, а також, що держава створює умови для зміцнення сімї. Сімейні відносини в Україні регулюються Сімейним Кодексом України та іншими нормативно — правовими актами.

Сімя є первинним та основним осередком суспільства, яка створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави. Сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки. Основа сімї — це шлюб.

Стаття 51 говорить: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки. Кожен із подружжя має рівні права і обовязки у шлюбі та сімї».

Вільна згода чоловіка і жінки передбачає, що ніхто із них не може бути примушений до укладення шлюбу. Не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг при одруженні і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставленні до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.[9, 256].

Відповідно до статті 24 Конституції України «рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і правовій підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоровя жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям».

Рівні права і обовязки чоловіка і жінки у сімейних відносинах забезпечуються чинним законодавством, перш за все Сімейним кодексом України, основними завданнями якого є зміцнення сімї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обовязку перед батьками, дітьми та іншими членами сімї, побудова сімейних відносин на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Кожен з нас знає, що чоловіки і жінки, які досягли шлюбного віку, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і створювати сімю. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років. У деяких випадках сімю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку. Кожна особа має право на проживання в сімї. З цього випливає, що одним з напрямків створення сімї є шлюб — сімейний союз жінки та чоловіка зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, який ґрунтується на вільній та повній згоді жінки та чоловіка і який є підставою для виникнення прав та обовязків подружжя. Жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.[15,335].

Зареєстровані шлюби більш стабільні, і тим самим забезпечують стабільність самої держави. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.

Правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні здійснюється тільки державою. Визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів цивільного стану. Релігійний обряд шлюбу, так само, як і інші релігійні обряди, не має правового значення і є особистою справою громадян.[8,307].

Права, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, охороняються законом за винятком тих випадків, коли ці права здійснюються всупереч їх призначенню. Використання членами сім’ї своїх прав не має завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян. При здійсненні прав і виконанні обов’язків громадяни повинні додержуватися законів, поважати загальнолюдські принципи, всемірно сприяти зміцненню сім’ї. Захист прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування та органами державної реєстрації актів цивільного стану.[15,283].

Конституція України містить положення, що стосуються сімї. Зокрема, у статті 51 вказано: Батьки зобовязані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобовязані піклуватися про своїх непрацездатних батьків»; у статті 52: «Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним».

Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Батьки користуються рівними правами і мають рівні обов’язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. У разі одруження неповнолітніх вони набувають дієздатності в повному обсязі з моменту одруження і здійснюють захист своїх прав самостійно. Батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їхнє здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. При неналежному виконанні батьками (одним з них) обов’язків по вихованню або при зловживанні батьківськими правами діти вправі звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органів опіки і піклування. Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов’язку кошти на утримання дітей стягуються з них у судовому порядку.[9,411].

Діти зобов’язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу. Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є обов’язком їхніх повнолітніх дітей. Повнолітні діти, які сплачують аліменти на батьків, можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах, викликаних винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво, оплата праці осіб, які доглядають за батьками, та ін.).

Діти можуть бути звільнені від обов’язків щодо утримання своїх батьків і стягнення витрат по догляду за ними, якщо судом буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов’язків.[8,244].

В останній час в Україні приділяється дуже велика увага законодавчому регулюванню сімейних відносин, державній підтримці та соціальному захисту сімї, приймається багато нормативно — правових актів, які спрямовані на реалізацію державної сімейної політики. Статтею 48 Конституції України закріплено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Держава спрямовує сили на формування у свідомості людей розуміння важливості ролі сімї у житті суспільства, вихованні нового покоління, забезпеченні суспільної стабільності та прогресу; створення сприятливих умов для повноцінного морально — психологічного, соціального, культурного і духовного розвитку сімї, взаємовідносин поколінь: формування засад соціального і правового захисту сімей з дітьми, дітей-сиріт, дітей-інвалідів.

На сьогоднішній день в Україні прийнято та діє багато законодавчих актів, які спрямовані на правовий та соціальний захист сімї. Але кожна людина повинна памятати також про те, що добробут її сімї залежить і від неї самої. Основою міцної сімї є взаємне кохання та щирі відносини між усіма членами родини.[9,403].

Висновок до першого розділу

Отже, сімя — це надзвичайно важливий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сімї, впливають на характер суспільних відносин, на стан і розвиток самого суспільства. Тому тип сімї як однієї з підсистем суспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством. Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за певних історичних умов.

Як складова суспільства, сімя зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад виробництва, безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив на сімю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.

Що стосується соціального захисту, можна зазначити, що українське законодавче поле соціальної роботи не можна вважати остаточно сформованим. В Україні тривають пошуки власної моделі соціального захисту сім`ї, відбувається формування мережі соціальних служб, які б відповідали сучасним уявленням про соціальні послуги, і відповідного нормативно-правового регулювання діяльності таких служб, розвивається законодавство з питань фахового регулювання діяльності практичних соціальних працівників, визначаються правові можливості для партнерства держави й недержавних організацій у соціальній сфері. Пристосування до міждержавних законодавчих аспектів та колізій соціальної роботи.

Розділ ІІ. Механізми соціальної роботи з сім`єю в сучасній Україні

.1 Специфіка соціальної роботи з сімєю: напрями, форми та методи

До кожної сім`ї існує свій підхід у роботі з нею, використовуються різні напрями соціальної роботи, форми і методи соціальної допомоги, мета яких — збереження сім’ї як соціального інституту в цілому і кожної конкретної сім’ї.

Напрями соціальної роботи з сімєю.

Сімейна терапія. Її суть полягає в проведенні бесіди серед членів сім’ї або декількох сімей із подібними проблемами. Усвідомлення реальної сімейної проблеми має діагностико-терапевтичне значення, при якому виявлене та усвідомлене утруднення змушує членів сім’ї переглянути свою поведінку, допомагає їм подолати бар’єр винятковості ситуації й виробити позитивне ставлення до проблеми, створює можливість для позитивного її вирішення.[13,60].

Сімейна психопрофілактика. Її суть полягає в розробці й регулярному виконанні засобів, що допомагають зняти психічне напруження, яке виникає в сім’ї. Тут основне навантаження лягає на подружжя, але допомога з боку сімейного соціального працівника їм необхідна. Між ним і подружжям (за обопільною згодою подружжя) може бути укладений договір (без офіційної реєстрації й у довільній формі) про те, у якій формі подружжя готове піти назустріч одне одному, щоб розвязати конфлікт у сім’ї. У разі потреби соціальний працівник удається до допомоги спеціалістів (сексолога, нарколога, психолога та інших фахівців).

У практиці сімейної психопрофілактики існує низка багатосторонніх методик, які добре себе зарекомендували. Однією з таких методик є побудова генограми сім’ї. Генограма — це схема сімейної історії, що створюється за певними правилами й відображає взаємини в поколіннях прародичів, батьків і в самій сім’ї. Процес побудови генограми має деякі значні переваги у вирішенні завдань сімейної психопрофілактики: він досить захоплюючий і задовольняє одну з глибинних потреб людей у пізнанні своїх коренів; у ході нього члени сім’ї, що могли не спілкуватися практично довгий час, утягуються в єдину діяльність; підсумкова картина тут має значну інформативність генетичного, онтогенетичного або придбаного характеру.

Прикладом ще однієї такої методики служить методика сімейної угоди.[13,79]. Суть її в наступному:

·усе починається з суб’єктивного виявлення претензій подружжя одне до одного і зняття емоційних ярликів типу: у нього ніколи часу на сімю не залишається або вона завжди всім незадоволена;

·далі відбувається заміна подібних беззмістовних звинувачень викладом конкретних неправильних дій;

·згодом на основі довільного договору виробляється мінімальний взаємоприйнятний список зобов’язань по зміні поводження обох сторін на середній термін — від місяця до півроку;

·по закінченню терміну подружжя разом із соціальним терапевтом проводить аналіз виконання договору і в разі необхідності укладає аналогічну угоду на такий самий період;

·у подальшому присутність соціального працівника стає непотрібною, тому що подружжя набуває навичок самостійного оперування цим методом.

Соціальна допомога сім’ї може бути екстреною, терміновою, тобто спрямована на виживання сім’ї (екстрена допомога, термінова допомога, негайне видалення із сім’ї дітей, що знаходяться в небезпеці або залишилися без піклування батьків), дії на підтримку стабільності сім’ї, на соціальний розвиток сім’ї та її членів.[13,85].

Наприклад, надання соціальної допомоги сім’ї, яка зловживає спиртними напоями, буде означати таку технологічну процедуру:

·проведення діагностики, яка дозволить виявити основну причину зловживання спиртними напоями, із супровідними обставинами (вивчення особистостей усіх членів сім’ї, а також соціальної біографії);

·аналіз виявлення причин на основі детермінації її джерела (пияцтво або є причиною конфлікту в сім’ї, або, навпаки, до пияцтва вдаються, щоб ухилитися від конфлікту);

·упорядкування програми роботи з залежною особою, членами її сім’ї, соціальним оточенням (лікувальні заходи, консультації, психотерапія і психокорекція, соціально-трудова реабілітація самого алкоголіка та його сім’ї й т.ін.);

·змістом і засобами такої роботи є формування мотивації клієнта і членів його сімї до безалкогольного способу життя й побудови іншої системи взаємин; психокорекційні заходи, спрямовані на виховання особистості, спроможної бути хазяїном власної долі; уведення клієнта в об’єднання чи клуби прихильників безалкогольного способу життя або створення такого об’єднання (Анонімні алкоголіки, Анонімні діти алкоголіків, Анонімні наркомани тощо).

Сімейне посередництво у розвязанні сімейних конфліктів. Можна виділити деякі технологічні стадії цього процесу:

·визначення готовності клієнта до розвязання сімейного конфлікту або, принаймні, встановлення факту готовності клієнтів скористатися можливістю фахового посередництва;

·створення потрібної обстановки для спільного вирішення проблеми, для спілкування з конфліктуючими членами сім’ї;

·уведення конфліктуючих сторін у фазу вироблення альтернативних рішень щодо сімейної проблеми (прагнення до зближення, вироблення альтернативи, найбільш прийнятного, компромісного варіанта розвязання конфлікту);

·спрямованість зусиль соціального працівника на зняття недовіри до себе і до даного виду соціальної допомоги сім’ї, не лише при виявленні й вирішенні сімейних конфліктів, а й при їх профілактиці;

·делікатність, рішучість і координованість дій із правоохоронними органами з боку соціального працівника в тих випадках, коли сімейний конфлікт переростає в екстремальну ситуацію, що являє загрозу життю й здоров’ю людей.

Сімейне консультування. Найважливіший напрям соціально-особистісного консультування, що охоплює такий спектр проблем, як стосунки між подружжям, між ними та їхніми батьками, дітьми і батьками. Основними проблемами сімейного консультування є проблема шкільної успішності дітей у сім’ї й проблема виховання дітей, які мають вади в психофізіологічному розвитку. З приводу розвязання зазначених проблем у технології сімейного консультування має діяти низка загальних правил:

·обов’язкове наповнення батьківської скарги-запиту конкретним змістом на основі одержання від батьків опису поведінкової ситуації, що стала основою запиту;

·використання принципів стереоскопічності в погляді на ситуацію, тобто фіксація цього погляду як із суб’єктивних (пов’язаних із розумінням ситуації з боку членів сім’ї), так і з об’єктивних (аргументованих консультантом) позицій;

·спільне з батьками висування консультантом гіпотези про історію розвитку негативної риси в членів сім’ї й можливих шляхів її подолання.

Цей напрям найбільш розроблений відомими українськими вченими А.Й. Капською, Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєвою, О.В. Безпалько та іншими.

Сьогодні в Україні реалізуються такі напрями сімейної політики: стабілізація сімї; зниження рівня розлучень; підвищення престижу сімї та сімейних цінностей у масовій свідомості громадян; забезпечення розумового й фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сімю; підвищення виховного потенціалу сімї; адаптація сімї до ринкових умов життя.[13, 74].

Зміст і форми соціально-педагогічної роботи з сімєю зумовлюються групою наступних чинників: типом сімї, проблемами, які існують у сімї; видом соціального інституту, що діє в сімї, та напрямом фахової підготовки спеціаліста, який надає послуги сімї.[10,100].

Основний зміст соціально-педагогічної роботи з сімєю складають забезпечення сімї різними видами соціального обслуговування (соціальної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей. Вони реалізуються в практичній діяльності шляхом використання різноманітних методів, прийомів і форм соціально-педагогічної роботи, вибір яких обумовлений переліком зазначених чинників.

Соціальне обслуговування сімї реалізується через надання сімї різноманітних виплат, гарантованих державою в законодавчому порядку; надання малозабезпеченим сімям різних видів матеріальної підтримки (одяг, медикаменти, харчування, санаторні путівки, оздоровлення членів сімї тощо); психологічна підтримка сімї в складних життєвих ситуаціях; надання різноманітних консультативних послуг сімї; створення мережі організацій для надання культурно-освітніх і фізично-оздоровчих послуг членам сімї, забезпечення її змістовного дозвілля (центри дозвілля, навчальні курси, клуби та гуртки за інтересами, школи молодої сімї тощо).[14,198].

Соціально-реабілітаційна робота з сімєю в першу чергу спрямована на відновлення виховного потенціалу сімї, захист прав членів родини у кризових ситуаціях, зміну соціального та сімейного статусу окремих членів сімї. Така робота здійснюється соціальним педагогом у школі, спеціалістами соціальної служби молоді та кризових центрів. Обєктами соціальної реабілітації в сімї є члени родини, які зазнають у ній різних форм психічного, фізичного та сексуального насильства; сімї, які за певних умов послабили або неправильно реалізують свою виховну функцію; сімї, у яких окремі члени потребують медичної або професійної реабілітації. Діяльність спеціалістів по реабілітації сімї спрямована на укріплення родинних звязків, подолання відчуженості дитини або членів родини від сімї, корекцію взаємостосунків у сімї, допомогу окремим членам сімї у професійному та соціальному становленні.[10,115].

Основні форми роботи з сімєю — це індивідуальні та групові. Серед індивідуальних форм роботи важлива роль належить консультаціям і психотерапевтичним бесідам із батьками, подружжям і дітьми. Серед групових форм роботи варто зазначити тренінгові заняття, які можуть проводитися як із подружніми парами, так і окремо з чоловіками та жінками. В останні роки практикуються спільні тренінги батьків і дітей.

Форму соціальної роботи можна розуміти як спосіб організаційної діяльності соціального працівника та клієнта соціальної роботи.

Соціально-профілактична робота з сімєю спрямована на попередження неконструктивної взаємодії між членами сімї, різних форм насильства, помилок у сімейному вихованні, запобігання формуванню різних видів хімічної залежності в членів сімї, виявлення потенційно неблагополучних сімей.[16,267].

У переважній більшості групові та масові форми роботи є провідними в таких напрямах: зміцнення інституту сімї шляхом формування в населення розуміння сімї як базової цінності в житті людини; підготовка молоді до сімейного життя, відповідального батьківства; пропагування здорового способу життя серед членів сімї; психолого-педагогічне просвітництво подружжя з питань побудови конструктивних взаємостосунків і сімейного виховання; попередження типових причин розлучень. Серед основних форм профілактичної роботи можна назвати лекторії, семінари, тренінги, клуби для молодих сімей, тематичні дні, тематичні передачі на радіо та телебаченні тощо.

Соціальний супровід сімї — це робота соціального працівника з сімєю, яка спрямована на підтримку сімї в різних видах її життєдіяльності, формування здатності сімї самотужки долати свої труднощі, надання допомоги сімї з метою розвязання різних проблем. Сьогодні в практиці соціально-педагогічної роботи основними типами сімей, стосовно яких здійснюється соціальний супровід, є прийомні сімї, сімї, у яких виховуються діти з обмеженими функціональними можливостями, та неблагополучні сімї.[13,56].

Соціальний супровід здійснюється шляхом надання сімї різних видів матеріальної та психологічної допомоги, соціальних послуг, консультування, захисту інтересів сімї в органах державної влади. Тривалість соціального супроводу окремої сімї залежить від гостроти проблем, які існують у сімї, рівня розвитку адаптаційного потенціалу членів сімї, ступеня функціональної спроможності сімї щодо самостійного подолання труднощів, рівня розвитку звязків сімї з мікро- та макросередовищем.

Соціальне інспектування — це складова соціального супроводу, метою якого є контроль соціального працівника за реалізацією в сімї прав її членів, виявленням випадків їх порушення та умов, що цьому сприяють.

Соціальне інспектування може здійснюватися спеціалістом спільно з дільничним інспектором міліції, представниками опікунської ради, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх.[9,48].

Основними обєктами соціального інспектування є сімї, де дорослі члени сімї ведуть аморальний спосіб життя, перебувають на обліку в міліції, наркологічному диспансері. Також обєктами соціального інспектування є сімї, у яких дитина перебуває на обліку в службі у справах неповнолітніх, у наркологічному диспансері, повернена з притулку для неповнолітніх у сімю, не відвідує школу, схильна до бродяжництва. [10, 108].

У соціальній роботі з сімями, також використовують різноманітні методи. Для надання соціальної допомоги, підтримки сімям, які її потребують.

Метод — планомірний шлях пізнання істини; прийом, спосіб або образ дії; спосіб досягнення мети і т.д. На сьогодні існує понад 200 визначень поняття «метод». Герберт Нойнер під методом соціальної роботи пропонує розуміти «певну послідовність способів взаємодії соціального працівника і клієнта, спрямовану на досягнення поставленої мети шляхом вирішення назрілої проблеми».[5,56].

Існує досить велика і різноманітна кількість методів, ми розглянемо методи соціальної роботи з сімями.

Методи індивідуальної соціальної роботи реалізуються в ситуації «один на один», коли соціальний працівник спільно з клієнтом вирішує його особистісні і соціальні проблеми, сімейні кризи, сімейні конфлікти. Розглянемо найпоширеніші методи індивідуальної соціальної роботи.[8,243].

Метод вирішення проблеми ґрунтується на базовому постулаті психодинамічної концепції, згідно з яким все людське життя «є проблемно-вирішальним процесом». Завдання соціального працівника полягає в тому, щоб допомогти клієнту в цих обставинах.

Основу психосоціального методу складає зясування причини девіантної чи дезадаптованої поведінки субєкта, створення «історії хвороби клієнта». Метод передбачає складну діагностику «особистості в ситуації», при зацікавленій участі самого клієнта. Психосоціальний метод застосовується у випадках усвідомлення клієнтом свої індивідуальних і соціальних проблем.

Метод втручання являє собою сукупність дій для полегшення сприймання клієнтом актуальних проблем.[9,105].

Кризово-орієнтований метод являє собою комбінований метод, що використовує елементи психотерапії, практичної психології і раціональних дискусій в соціальній роботі. Він застосовується в таких випадках, як тривога, почуття сорому, провини, ворожості та ін..

Метод терапії реальністю. Його основу складає положення про те, що людині необхідно бути коханою і відчувати свою цінність. Мета методо полягає в тому, щоб допомогти зрозуміти і прийняти відповідальність за свою власну поведінку.[9,111].

Соціально групова робота — це напрям практичної діяльності, функції якої поширюються на різні галузі людської життєдіяльності. Згідно з підходом Г. Кнопки, групова робота є практичним методом соціальної роботи, який допомагає особистості розширювати своє соціальне функціонування і через цілеспрямований досвід групи більш ефективно справлятися зі своїми індивідуальними проблемами.

Метод інтерперсональної допомоги при роботі в малих групах, де використовується груповий контекст для досягнення як індивідуальних, так і групових цілей.[5,48].

Крім цих методів можна назвати ще багато інших, таких як:

Метод консультування.

Групова терапія.

Тренінги.

Матеріальна допомога.

Специфіка соціальної роботи з сімєю полягає в наданні кваліфікованої допомоги та підтримки сім`ї, яка опинилась в складних життєвих обставинах. В соціальній роботі використовується досить широкий спектр напрямів, форм та методів при наданні соціальних послуг. Для кожного окремого випадку існує своє специфіка розвязання проблеми.

.2. Особливості соціальної роботи з сімєю за кордоном.

У всьому світі поняття «соціальна робота» означає прояв гуманності по відношенню до людини. Воно виникло ще в біблійні часи як релігійний обовязок людини, як система гуманітарних послуг людям які потребують допомоги. Однак, лише в минулому столітті соціальну роботу було визнано самостійною професією яка потребує спеціальної підготовки.[1, 16].

В кінці ХIХ-ХХ століття в країнах Західної Європи і США зявилися перші школи по підготовці соціальних працівників. І сьогодні, ми вже маємо досвід, накопичений в сфері соціальної роботи, який існує за кордоном уже більше ніж століття.

Розвиток соціальної роботи з населенням на Європейському континенті має більш довгу історію. Наприклад, у Великобританії в 16 столітті за часів правління Генріха ХIII були видані перші укази які стосувалися соціальних проблем. Вони зобовязували місцеву владу та церковних діячів робити внески в фонди для бідних. Це була перша спроба перейти від неконтрольованої благодійності до централізованої системи [30, 110].

В інших європейських країнах, таких як Великобританія, Німеччина, Швеція, Фінляндія соціальна робота як система законодавчих, економічних і соціальних гарантій для всіх груп, бере свій початок в той же час як і в США — в кінці ХIХ століття. Наприклад, в Німеччині Бісмарк приймає ряд соціальних законів аби робітники не створили свої власні. Спочатку був створений закон про страхування на випадок хвороби, потім закон про страхування у випадку інвалідності чи старості.

Американські вчені пишуть, що у США федеральне правління довгий час не відчувало відповідальності за благодійність. Звичайно, були створені лікарні та деякі агентства, але як пише Штефан Бечні, в США існувало переконання, що кожна людина сама кує своє щастя і держава не повинна втручатися в її життя, так як тільки Творець визначає долю. Нужду та бідність вважали особистими помилками і лише згодом стали розуміти, що це не так. А тому в 20-ті роки ХХ століття влада штатів почала робити перші кроки щодо соціальної допомоги. І уже на початку ХХ століття термін «соціальне забезпечення» набуває чинності. Згодом, поняття «система соціального забезпечення» стало визначати програми і агентства, а термін «соціальна робота» — їх діяльність [30, 200].

В 1935 році президент Рузвельт видав Закон про соціальне страхування. Дослідники вважають, що саме цей закон став початком сучасної системи соціального забезпечення, і в подальшому, слугував створенню соціальних служб та агентств.

В даний час, соціальні служби існують у багатьох країнах. Вони переслідують однакові цілі і виконують наступні завдання:

·надання з боку держави сім’ї певну економічну самостійність;

·профілактика насильства над дітьми і їх експлуатація;

·створення різних інституційних форм опіки, а також підтримка не інституціональних форм, зокрема «громадських».[30,225].

Організаційна структура соціальної служби виглядає так: на рівні певної територіально-адміністративної одиниці існує спеціальна установа соціальної допомоги, що має певні організації типу центрів соціальної допомоги, розташованих в районах, де більшість клієнтів цих центрів проживає. Необхідно підкреслити, що діяльність дитячої соціальної служби в зарубіжних країнах орієнтована не стільки на дитину, скільки на сім’ю в цілому. Наприклад, спеціальна установа соціальної допомоги сім’ї і дітям в США пропонує такі види підтримки:

. Організація спеціальних груп професійного навчання для

батьків, допомога по працевлаштуванню.

. Забезпечення нагляду за дітьми, чиї батьки працюють в денний або вечірній час.

. Створення і підтримка служб захисту дітей від насильства в сім’ї.

. Створення та інспекція дитячих будинків, а також робота з прийомними дітьми, спостереження за адаптацією дитини.

. Розвиток служб допомозі дітям у здобуванні освіти.[30,196].

Діяльність соціальних служб визначається, в основному, загальнодержавною програмою соціального обслуговування, а також регіональними планами. Також у США існує програма допомоги сім’ям з дітьми на утриманні. Окрім грошових виплат сім’ям надаються перераховані вище послуги, безкоштовно. Сім’ї, що не входять до числа користувачів вказаної програми, також можуть звертатися за вище переліченими послугами, але вже за деяку плату. Певні послуги, наприклад, захист дітей від домашнього насильства надається безкоштовно всім категоріям населення. Крім того, в екстремальних ситуаціях соціальна установа бере на себе турботу про дітей, незалежно від рівня доходів сім’ї [29, 79]. Структурно дитяча соціальна служба включає:

відділ інформації, який здійснює збір і обробку інформації про роботу служби і потреби клієнтів;

відділ апеляцій, куди можна подати скаргу. Наприклад, у Великобританії в дитячій соціальній службі є книга скарг і вона доступна клієнтам. Скарга обов’язково розглядається, спочатку співробітником, відповідальним за цю роботу, потім, якщо клієнт залишається незадоволеним, незалежним працівником.

консультативна порада, в яку входять представники різних соціальних служб, члени профспілок, громадських організацій, приватні особи, клієнти. Ця порада оцінює ефективність діяльності служб, здійснює зв’язки державної соціальної служби з іншими формами організації допомоги дітям.[22,145].

Будь-який соціальний працівник знає, що сім’я, при всій її самостійності, не існує сама по собі, а тісно пов’язана із зовнішнім світом, з різними організаціями і системами. До таких організацій відносяться соціальні агентства, освітні установи, лікарні, система нагляду за місцем проживання тощо. Існують випадки коли сім’я і соціальні агентства об’єднуються невдало і утворюють, свідомо приречені, на неуспіх системи. Це призводить, з одного боку, до спалахів гніву у соціальних працівників, а з іншого боку до розчарованості і озлоблення клієнта і його сім’ї. І ці невдалі взаємини потім відтворюються на багатьох рівнях, так що прогрес стає майже неможливим. Сім’ї скаржаться на примусовий характер допомоги або ж погану якість роботи. А соціальні працівники дорікають за нерозуміння їх добрих намірів з боку сімей.[29,56].

Сьогодні у США і у західних країнах популярними стали послуги по наданні допомоги сімям з дітьми в денний час. Як правило їх надають в денний час і вони можуть здійснюватися як вдома, так і в різних центрах, що знаходяться під державним або приватним контролем або навіть у сім’ях, які беруть на себе турботу про декількох дітей. Останні отримали в США назву родинні дитячі центри. Такі дитячі центри родинного типу набувають в даний час все більшого поширення в країнах Західної Європи і США [7, 20]. Цікавим є те, що в ролі організаторів таких установ виступають сусіди. Дитячі центри родинного типу організовується жінками які не працюють, які мають під опікою власних дітей і беруться наглядати за дітьми сусідів в денний час. Найчастіше група складається з 3-4 дітей. Але деякі члени суспільства незадоволені тим, що ситуацію ніхто не контролює, що люди, які доглядають за чужими дітьми, не пов’язані з офіційними службами, та не пройшли відповідної підготовки. Хоча час показав, що ця форма виявилася дуже життєстійкою, і в даний час до такої сусідської взаємодопомоги вдається декілька мільйонів американських сімей.

Існує думка, що послуги по догляду за дітьми стали популярними в результаті зростання рівня зайнятості матерів і при розлученнях в сімях. Число розлучень спричиняє збільшення кількості працюючих жінок. Проте, американці відзначають, що найбільше це зростання спостерігається серед матерів з маленькими дітьми і можливо це тому, що вони не хочуть бути

домогосподарками, а хочуть бути самостійними. До речі, у Фінляндії дитячим садочком забезпечуються діти, які мають вагому причину, через те, що місць в садках не вистачає, у малонаселених районах створили пересувні садки, які працюють по гнучкому графіку.[7,50].

У США, навпаки, наголошується зростання дитячих установ, створених комерційними компаніями. Найбільша з таких мереж — «Кіндер кэр» яка має більше 950 центрів в США і Канаді. Друга за значенням «Пті академі» яка налічуєма 400 центрів в 24 штатах.

Стають поширеними послуги по догляду за хворим дітьми для працюючих батьків. Ці послуги можуть надаватися вдома, наприклад, посилається доглядальниця додому («Мама в оренду» у Портленді).

Ряд дитячих центрів відкриває лазарети («Чхаю і кашляю» у Метейрі, штат Луїзіана , «Сопимо і хропимо» у Берклі і ряд інших).

Доречно згадати про лікувально-профілактичні денні установи для дітей у Німеччині. Це установи, в яких діти перебувають щодня з 8 до 17 годин. Вони відрізняються від дитячих садів і притулків тим, що мають спеціальне лікувально-профілактичне і терапевтичне обслуговування. Сюди приймаються діти дошкільного і шкільного віку, які своєю поведінкою і своєю психічною конституцією звертають на себе увагу і потребують інтенсивної лікувально-педагогічної допомоги. Перевага даних установ в тому, що вони можуть працювати з батьками, за допомогою поради і терапії. У цій установі формується невелика група дітей, переважно від 6 до 8 чоловік з двома педагогами, і додатково до них загальною кваліфікаційною службою дипломованих психологів, соціальних педагогів, логопедів, які співпрацюють з дітьми і батьками та з школою.[8,387].

Дуже розвинені в зарубіжних країнах Центри родинного виховання. Робота в цих центрах має переважно психолого-педагогічний характер і її основна мета — допомогти сім’ям або подружжю, в яких сімейні проблеми призвели до порушень у поведінці і комунікабельності дітей. Основна форма роботи — бесіда, яка здійснюється лише на добровільній основі. Практикуються і відносно нові форми соціально-педагогічної допомоги сім’ї: безпосередня участь соціального працівника в житті сім’ї, коли за добровільною угодою з клієнтом соціальні працівники спостерігають за життям в сім’ї, в буденній обстановці. Свої спостереження фахівці обговорюють разом з членами сім’ї і разом шукають вихід з ситуації, що склалася. Ця робота досить складна і вимагає тривалої співпраці з сім’єю. Вона використовується в тих випадках, коли інші форми консультації і соціального обслуговування виявилися не дуже ефективними. Слід зазначити, що у багатьох країнах організовані спеціальні послуги з інформування батьків з питань, пов’язаних з доглядом за дітьми. Наприклад, в США існують спеціальні інформаційні служби які фінансуються місцевою владою та організацією «Загальна дорога Америки» і корпораціями. Аналогічна програма по інформуванню батьків про послуги з догляду за дітьми діє в даний час в Каліфорнії. Починаючи з 70-х років, в міжнародній практиці соціальної роботи міцно закріпився такий вид діяльності, як захист прав дитини. Цей напрям соціальної роботи виник через збільшення документально безпритульних дітей при живих батьках, жорстокого ставлення до дітей, що знаходяться в стаціонарних дитячих установах і прийомних сім’ях, невиправдане скорочення освітніх і виховних програм в інтернатах для дітей-сиріт. Захист прав дітей соціальними працівниками ведеться в різних країнах на різних рівнях і закріплений різними законодавчими актами. Розглянемо детальніше діяльність соціальних працівників по захисту дітей від насилля у США.[9,299].

Соціальний захист стосується, насамперед, дітей, яких дома ображають (побиття, насильство, непосильна праця), або позбавляють належного піклування (незадовільний догляд, погане харчування, відсутність медичної допомоги).

З метою виявлення соціальної незахищеності по телебаченню час від часу показують номери телефонів соціальних служб захисту, за якими дитина може зателефонувати у випадках образ та насильства.

Соціальні працівники, працюючи з неблагополучними сім’ями, вивчають мікроклімат у них, інформують батьків про правові наслідки та правове поле їхньої діяльності, надають інформацію стосовно корисних для сім’ї служб.[7,77].

Фінансова допомога надається дітям і сім’ям у рамках федеральних програм соціального захисту, які передбачають забезпечення засобами для існування сімей, у яких годувальник після сплати необхідних для соціального забезпечення податків припинив роботу, став непрацездатним або помер.

Якщо батьки дитини стають непрацездатними на тривалий час, з’являється необхідність з метою подальшого догляду та виховання дитини використати такі соціальні послуги:

) передати дитину на виховання;

) усиновити чи удочерити її;

) відправити у притулок домашнього типу;

) використати інституційну опіку;

) застосувати можливості судової системи.

У період після передачі дитини на виховання соціальний працівник слугує зв’язуючою ланкою між біологічними батьками та людьми, які прийняли вихованця. Важливою є моральна підтримка кровних батьків дитини в період росту і розвитку її, підготовка їх до повернення сина чи дочки в сім’ю.

Інколи виникає необхідність усиновлення чи удочеріння дитини або у зв’язку з тим, що батьки самі дійшли висновку про неможливість відповідного виховання сина чи дочки, або через те, що суд позбавив їх батьківських прав. У цих умовах важливого значення набуває психолого-педагогічне консультування прийомних батьків.[4,190].

Відправка дитини в притулок домашнього типу дає можливість прихистити дитину на той випадок, коли немає можливості передати її на виховання в сім’ю; коли в дитини чи в підлітка виявляється підвищена потреба у спілкуванні з ровесниками; коли прихистити її потрібно на певний період. Такі притулки створюються як державними агентствами, так і приватними організаціями. Ті з них, що мають ліцензію, розраховані на 8 дітей. Контингент останніх може бути різноманітний-із затримкою розвитку, з фізичними порушеннями, із психічними захворюваннями. Соціальні працівники, які працюють у таких притулках, найчастіше мають ступінь бакалавра. Спеціалісти, що мають ступінь магістра, надають психолого-педагогічні консультації дітям та їх сім’ям.[12,405].

Інституційна опіка як форма допомоги неповнолітнім не відзначається особливою ефективністю, оскільки найменшим чином спрямована на створення «нормального» середовища для виховання. Здійснюється така опіка у великих закладах на зразок притулку, які організовані лише у зв’язку з тим, що забезпечують спеціалізоване лікування чи короткочасне прихищення дітей, які очікують передачі на виховання або відправлення в невеликі притулки домашнього типу. Таким дітям упродовж їхнього перебування тут з боку соціальних працівників надається необхідна моральна підтримка з метою адаптації до тимчасового колективу підлітків. [31, 246].

Соціальна робота з сімєю має свою історію та своє місце в соціальній роботі, як в професійній діяльності. В державах існує певна специфіка роботи з сімями, важливим фактором являється те, що в кожній окремій країні приділяють увагу всім типам сімей та надають відповідну допомогу.

.3 Діяльність центру соціальних служб щодо підтримки сімей

У структурі різних галузей кожної держави важливе місце займає соціальна сфера. Вагому роль у реалізації державної соціальної політики відіграють центри соціальних служб для сімї. Це спеціальні заклади, що забезпечують організацію та проведення у відповідній територіальній громаді соціальної роботи із сімями які потребують допомоги. [11,74].

Основною метою діяльності центрів соціальних служб є надання психологічних, соціально — педагогічних, соціально — медичних, соціально — економічних, інформаційних та юридичних послуг сімям.

Основними завданнями служби є:

здійснення соціальних заходів, спрямованих на вихід сімей зі складних життєвих обставин, які вони не в змозі самостійно подолати за допомогою наявних засобів і можливостей;

попередження виникнення складних життєвих обставин в сімї;

створення умов для самостійного розвязання життєвих проблем, що виникають в сімї та повернення до повноцінного життя родини.

Соціальні служби у роботі з сім’єю надають конкретну індивідуальну допомоги сім’ї, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрі — та поза сімейного спілкування, планування сім’ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім’ї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розв’язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота щодо запобігання розлучень та ін.[13,78].

Значної уваги соціальних служб потребують багатодітні молоді сім’ї. Це сім’ї, які мають трьох і більше дітей. Основні проблеми сучасної багатодітної сім’ї — це матеріальні, житлово-побутові, на які, без сумніву, накладаються виховні, рекреативні та комунікативні. Крім того, слід враховувати, що існують різні типи багатодітних сімей, у тому числі й неблагополучні (їх значна кількість), у яких діти з’являються випадково, є небажані або є засобом для одержання різних матеріальних благ. Проте багатодітна сім’я, навіть неблагополучна, має чимало своїх проблем, які їй важче розв’язувати в наш час, коли утримання та виховання навіть одного-двох дітей позбавляє можливості задовольнити культурні потреби, що, звичайно, позначається на вихованні дітей. Неабияке значення, крім матеріальних і житлово-побутових, має розв’язання виховних проблем. Часто молоді батьки не мають спеціальних знань і навичок у плані виховання, а це призводить до того, що в багатодітних сім’ях значною проблемою часто є навіть виховання дітей. Багато дітей з таких сімей не відвідують дошкільних закладів. Важко зараз розв’язувати і проблеми відпочинку цих дітей внаслідок того, що сім’я не в змозі оплатити й путівки, і заняття в гуртках, спортом. Можна сказати, що тут є і своя моральна проблема. У результаті змін, що відбуваються в суспільстві, змінилося ставлення до багатодітних сімей, вони позбавлені багатьох пільг, які мали раніше.[11,105].

В такій ситуації багатодітна сім’я потребує до себе уваги й допомоги з боку суспільства. Завдання соціальних працівників полягають у тому, щоб допомогти багатодітним сім’ям. Такі сім’ї більшою мірою, ніж інші, мають потребу в сімейному лікареві, їм необхідна допомога і в працевлаштуванні батьків, наданні дітям можливості підробити, в організації їх літнього відпочинку. Батьки з таких сімей потребують спеціальних педагогічних консультацій. У завдання соціальних служб по роботі з багатодітними сім’ями входить організаційна робота із залученням організацій і служб, які можуть допомогти такій сім’ї. Важливо співпрацювати з іншими службами, які займаються багатодітними сім’ями (служби соціального забезпечення, профспілки, різні фонди тощо).[8,253].

Але слід сказати, що конкретної допомоги з боку соціальної служби потребує кожна конкретна сім’я. Насамперед, це виявлення соціальних, економічних, побутових, психолого-педагогічних, правових, медичних та інших проблем, що існують у кожній сім’ї. Особливого значення для багатодітної сім’ї набуває вирішення проблеми влаштування матері на роботу, тому що заняття матері професійною діяльністю позитивно позначається на вихованні дітей, на їх інтелектуальному розвитку, бо в мами з’являється більше знань і соціального досвіду. Вона швидше знаходить контакт з дітьми, усуває сімейні конфлікти.[8,246].

У зв’язку з цим таким сім’ям слід допомагати у працевлаштуванні чоловіків, дітям дати можливість підробити, а матері — працювати неповний день за змінним графіком. Педагогічні консультації для цих батьків можуть вміщувати такі питання: харчування дітей і збереження їх здоров’я; роль матері і батька в організації правильних взаємостосунків у сім’ї; найбільш поширені помилки у вихованні; виховання дітей з психічними та фізичними вадами. Заохочення і покарання дітей у багатодітній сім’ї має свою специфіку, тому батьки повинні здобувати спеціальні педагогічні знання у вигляді лекцій та індивідуальних консультацій.[11,89].

Сім’ї, які мають дітей-інвалідів, потребують конкретної допомоги соціальних служб. Це влаштування таких дітей в інтернати, спеціальні школи та дитячі будинки; педагогічне консультування батьків щодо виховання дітей-інвалідів залежно від типу та групи інвалідності. Необхідність цього продиктована тим, що в нашому суспільстві не приділяють належної уваги соціалізації дітей-інвалідів, спілкуванню з оточуючими (батьками, лікарями, соціальними працівниками, однолітками), особливостям психічних проявів.

Інвалідність призводить до обмеження життєдіяльності людини, її соціальної дезадаптації внаслідок відхилень у фізичному та психічному розвитку, обмеженої здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування, майбутньої трудової діяльності. Система навчання і виховання цих дітей недосконала. У зв’язку із цим має створюватись комплекс соціальних та психолого-, медико-педагогічних проблем із соціальної орієнтації таких дітей. Корекційну роботу найчастіше виконують самі батьки, проте багато з них не володіють спеціальними знаннями з дефектології та медико-соціальної реабілітації.[11,100].

Підготовка соціального гувернера до роботи з дитиною інвалідом удома до надання йому загальноосвітніх знань, (у межах можливого), прищеплення навичок самостійної роботи і самообслуговування, адаптації до потреб сучасного життя є сьогодні виходом із скрутного становища сімї, яка виховує дітей-інвалідів. Робота соціального гувернера з дітьми-інвалідами в сім’ях забезпечуватиме їм можливість здобути освіту та професію, займатися громадською діяльністю, розширювати спілкування з однолітками, дорослими. Це сприяє створенню оптимальних умов для коригування відхилень у розвитку дитини, для її навчання, виховання, соціально-трудової адаптації. Соціальний гувернер розв’язує питання соціального забезпечення дитини-інваліда, допомагає розв’язувати житлово-побутові, транспортні, морально психологічні проблеми, організовувати вільний час, заняття спортом, задоволення культурних потреб. Крім того, він проводить значну роботу із сім’єю, у якій виховується дитина-інвалід: оздоровлення інших дітей у сім’ї, які внаслідок недостатнього догляду, матеріальної незабезпеченості чи зайнятості батьків часто хворіють, навчаються гірше своїх можливостей, мають менше часу на дозвілля. Таким сім’ям необхідні медико-генетичні консультації, допомога у створенні нормального сімейного мікроклімату, подоланні пригніченості, невпевненості, конфліктності між батьками та дітьми, у вихованні правильного ставлення до такої дитини усіх членів сім’ї.[9,100].

Особливу увагу соціальні служби повинні приділяти роботі з асоціальними сім’ями (сім’ями алкоголіків, наркоманів, які ведуть аморальний спосіб життя).

Така сім’я не може нормально функціонувати, адже за умов псевдо благополуччя спостерігаються відсутність довір’я у стосунках, розподілу ролей у сім’ї та конфліктність. У таких сім’ях має місце співузалежненість інших членів сім’ї від хворого на алкоголізм, що полягає у постійній зайнятості його проблемами, тривозі, почутті вини та сорому, безнадії, відчаю, низькій самооцінці. З’являється страх перед тим, що можна залишитись без чоловіка, що в дітей не буде батька, що скажуть сусіди та ін. Усе це створює нервову обстановку в сім’ї. Такі сім’ї потребують спеціальної допомоги. Але насамперед їх треба виявити. Подальша робота полягає у налагодженні контактів з органами внутрішніх справ з метою примусового лікування, позбавлення батьківських прав, захисту дітей. Дуже важливо позбавити дітей від негативного впливу батьків-алкоголіків, інакше руйнівний вплив такої сім’ї призведе і їх до алкоголізму, бродяжництва, злочинності.[8,201].

З цією метою дітей влаштовують до дитячих будинків, у школи-інтернати, благополучні сім’ї. Допомагає в роботі влаштування в дитячий притулок, в якому дитина може перебувати деякий час, поки вирішаться її справи. Там вона може отримати медичну, психолого-педагогічну, корекцій-ну допомогу. Соціальної підтримки вимагають і одинокі матері, в тому числі неповнолітні, яких в Україні останнім часом стає все більше. Значну кількість дітей ними покинуто. Крім того, ці матері палять, вживають алкоголь, тому діти в них часто народжуються кволими, недоношеними, з аномаліями розвитку, мають хронічні захворювання. Низька медична культура і медична активність призводять до того, що вони не звертають уваги на ознаки невротизації дитини. Неповнолітні матері, як і їх діти, потребують корекційної психологічної допомоги, бо народження дитини, крім позитивних емоцій, якщо мати збирається сама виховувати дитину, може мати й негативні: небажана дитина, стреси внаслідок психологічної непідготовленості, переляку, невпевненості в майбутньому. Корекційна робота з цими матерями полягає у наданні їм допомоги щодо виховання дитини, психологічної підтримки, працевлаштування та ін. Крім того, таким сім’ям потрібна медико-соціальна допомога, медико-соціальний патронаж, а для неповнолітніх матерів — роз’яснення питань планування сім’ї, профілактики вагітності.[9,102].

Соціальні служби спрямовані на надання допомоги всім категоріям сімей та її членам. Їх роль полягає у збереженні сім`ї, як малої соціальної групи так, і інституту сім`ї в цілому.

Висновок до другого розділу

З перелічених напрямів, форм та методів можна зробити висновок, що специфіка соціальної роботи з сімєю є досить різноманітною. Для кожного типу сім`ї застосовується відповідний метод, форма та напрям. Основними формами соціальної роботи є індивідуальна та групова. Стосовно методів,які також поділяються на індивідуальні та групові, то найбільш ефективнішими є психосоціальний метод, групова терапія та метод вирішення проблеми. Соціальна робота з сімями передбачає застосування та поєднання форм,напрямів та методів.

Кожна країна має свої особливості роботи з сімями. Розвиток соціальної роботи в країнах Західної Європи та США бере початок в кінці ХІХ століття, за ці роки в даних країнах було багато зроблено для розвитку соціальної роботи з сімєю. Розроблено низку законів які захищають права сім`ї, створено спеціальні установи в які може звернутися сім`я для отримання певних послуг та допомоги. Також існують недержавні організації по наданню допомоги та послуг. Тобто створюються всі необхідні умови для покращення життя сім`ї та її членів.

В реалізації державної соціальної політики важливе місце займають центри соціальних служб для сім`ї, адже сім`я є головною складовою будь-якого суспільства. Завданнями даних служб є створення умов для самостійного розвязання проблем, надання кваліфікованої допомоги, здійснення заходів для попередження виникнення проблем. Соціальні служби надають увагу всім категоріям сімей, без винятків.[6, 385].

Розділ ІІІ. Опитування громадської думки на тему: «Цінність сім`ї в житті студентської молоді»

Актуальність

Сім’я є об’єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки, права, соціології, психології, педагогіки, демографії, етнографії, етики тощо. Кожна з них відповідно до свого предмета вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім’ї.

Соціологія сім’ї зосереджує свою увагу на аналізі всієї сукупності важливих проблем, пов’язаних із сім’єю. Соціологія сім’ї — це галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

Сім’я пов’язана із суспільством. Кожний член сім’ї зберігає певну автономію і завдяки цьому входить у різні інші об’єднання людей, в різні соціальні групи: виробничі, навчальні колективи, дитячі та юнацькі організації, суспільні рухи, політичні партії та об’єднання, вступає у взаємовідносини з державними структурами, місцевою владою, сусідами та іншими спільностями. Відносини у сім’ї складаються не лише за волею її членів, а й під впливом зовнішніх умов, соціального життя суспільства.

Водночас сім’я впливає на відносини у суспільстві, на характер процесів суспільного життя. Вона не тільки задовольняє потреби людей, що вступили у сімейний союз, а й виконує ряд соціальних функцій і є невід’ємним елементом соціальної структури суспільства.

У наш час у суспільстві відбувається зміна соціальних і духовних цінностей людей, що впливають на сім`ю та її цінність. Центральне значення в цінності сім`ї мають орієнтації на народження дітей, на передачу сімейних звичаїв, традицій. Сучасна ж сім’я має тенденцію до малодітності та до відторгнення сімейних традицій та введення нових.

Посилюється позиція нуклеарної сім’ї разом з цим втрачається значення родинних зв’язків. Росте кількість розлучень, неповних сімей, що зумовлює негативні демографічні та соціальні наслідки. Це свідчить про трансформацію сім’ї, що породжує нові світоглядні установки.

Вивчення особливостей ціннісного ставлення до сім’ї у студентів має особливе значення, оскільки дозволяє визначити духовний потенціал молодого покоління, сприяє розумінню тенденцій зміни суспільної свідомості в сфері шлюбно-сімейних відносин.

Ціннісне ставлення особистості до сім’ї формується під впливом цілого ряду об’єктивних і суб’єктивних факторів соціалізації, серед яких важливу роль відіграє ставлення до сім’ї в суспільстві, модель взаємин у батьківській сім’ї, соціальна належність, стать, індивідуальні особистісні особливості та ін.. Виникає необхідність у комплексному науковому вивченні впливу цих факторів на стан сім’ї в системі ціннісних орієнтацій особистості, що сприятиме кращому розумінню механізмів формування системи ціннісних орієнтацій особистості в цілому.

У науковій літературі можна знайти значну кількість робіт, присвячених як проблемам цінностей і ціннісних орієнтації особистості, так і питань шлюбно-сімейних відносин. Ці проблеми аналізуються в роботах Т.В. Андрєєвої, С. Бем, В.А. Куца, М.М. Обозова, В. Харлі, І.С. Кона та ін.. Специфіка ціннісних орієнтації і уявлення про сім’ю в залежності від стажу шлюбу вивчалися Ю.Є. Алешиной, Н.Г. Марковської.

Мета:

мета дослідження полягає в тому, щоб виявити наскільки цінною є сім`я для студентів.

Завдання:

виявити ступінь готовності студентів до створення сім’ї;

зясувати, що в розумінні студентів є сім`я та яку цінність вона несе в собі;

дослідити специфіку відношення до шлюбу та сім`ї з боку дівчат і хлопців;

з’ясувати причини зниження цінності сім`ї в сучасному суспільстві.

Обєкт дослідження:

студентська молодь.

Предмет:

цінність сім`ї в житті студентської молоді.

Гіпотеза:

ми вважаємо, що сучасні негативні тенденції в розвитку інституту сім’ї, нестабільність шлюбів, руйнування сформованих морально-етичних норм і традицій негативно позначаються на цінності сім’ї і, відповідно, уявлення про сім’ю у студентської молоді спотворене і набуває інше значення.

Генеральна сукупність:

загальна кількість осіб досліджуваного об’єкта. У даному соціологічному опитуванні братиме участь студентська молодь.

Вибіркова сукупність:

студентська молодь міста Житомира.

Тип вибірки:

гніздова.

Метод дослідження:

анкетування.

Інструментарій:

анкети.

Аналітичний звіт

У дослідженні брали участь 45 студентів. За даними аналізу опитування, в процентному співвідношенні, 65% від числа всіх опитаних вважають за потрібне цінувати сім`ю. Інші 35% вважають, що сім`я це не найцінніше що є в житті.

Ставлення до сім’ї серед молоді дуже різняться. Більшість респондентів (31%) вважають, що сім’я — це «союз двох люблячих які поважають одне одного», тобто сім’ю молодь більше пов’язує з шлюбом, ніж із дітьми, 21% респондентів визначають сім’ю, як «соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей», на третьому місці (19%) стоїть «важко відповісти». Також респонденти давали такі визначення сім’ї, як «батьки та їхні діти» цей варіант вибрала всього 9% опитаних студентів, лише 8% респондентів написали, що сім’я — це «представники різних поколінь, пов’язані кровним і духовним спорідненням», це означає, що спостерігається тенденція нуклеаризації серед молоді. Респонденти які виросли у повній сім’ї краще усвідомлюють сенс слова «сім’я».

У ході анкетування респондентам було поставлене таке питання — Чи є для Вас зразком сімейне життя Ваших батьків? — 14% відповіли негативно, 15% вагалися з відповіддю. Якщо розподілити на повних та неповних сімей, можна помітити, що респонденти які виросли у повній сім’ї набагато частіше відповідають, що з сімейне життя батьків — зразок для наслідування. А більшість тих, хто виріс у неповній сім’ї, вибрав варіант відповіді «ні».

На питання — Чи є інститут сім`ї важливим для країни? — 50% респондентів відповіли позитивно, 30% вважають що «ні», а решта обрали варіант «важко відповісти».

Відповіді на питання — Ваші пріоритети? — були наступними, 15% обрали пріоритетом сім`ю, 25% віддають перевагу карєрі, 30% вважають, що зуміють поєднати і лише 10% обрали варіант «важко відповісти».

Відповідаючи на запитання «Чи є важливим офіційне укладання шлюбу?» думки розподілились наступним чином, 50% вважають що це важливий і обовязковий крок, 45% вирішило що це не є обовязково і 5% ще не визначилися.

Серед причин вступу в шлюб більшість респондентів вибрали «любов» і «бажання створити сім’ю», на третьому місці опинилося «народження дитини» (13%).

У системі життєвих цінностей любов і сім’я у молоді так само залишається на першому місці, освіта та здоров’я на 2 і 3 місцях відповідно, а дітей респонденти поставили тільки на четвертому місце.

Із кількості опитаних на запитання — Що є найголовнішим у житті? — любов і сім’я серед молоді на першому місці. На друге місце студенти поставили здоров’я. Наступний вибір стосувався освіти. Діти серед студентської молоді займають лише четверте місце.

Важливим питанням було — Чи шануєте Ви думку старших поколінь? — відповіді були такими, 29% іноді шанують, 11% відповіли «ні», 20% враховують думку старших, 35% що не мають можливості запитати думки старших поколінь.

Отже, в результаті проведеного дослідження можна зазначити наступне, що наша гіпотеза має своє підтвердження, але також можна зазначити, що сім`я все-таки займає одне з головних місць в житті молоді.

Сім’я завжди перебувала в центрі уваги передової суспільної думки, прогресивних діячів і вчених, починаючи від стародавніх філософів і закінчуючи сучасними реформаторами. Саме в традиційній родині, скріпленої офіційними або традиційними узами, закладаються основи моральності людини, формуються норми поведінки, розкривається внутрішній світ і індивідуальні якості особистості. Сім’я сприяє не тільки формуванню особистості, але і самоствердження людини, стимулює його соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність. Вона знаходиться в русі, змінюється не тільки під впливом соціально-політичних умов, але і в силу внутрішніх процесів свого розвитку.

Сім’я була і є однією з найважливіших і невід’ємних цінностей в житті людини. Останнім часом життєві пріоритети кардинально змінюються, в тому числі і цінність сім`ї. Ці зміни одні вчені називають кризою цінності сім`ї, інші трансформацією інституту сім’ї, але очевидно, що відбувається пристосування сім’ї до нових умов.

Сучасні дослідження показують, що на сьогоднішній момент — сім’я і наявність дітей не є соціально значимим пріоритетом в системі цінностей сучасної молоді. Він не зник взагалі, але значно втратив свою позицію. Молодь понад усе ставить незалежність і кар’єру, досягнення високого статусу. Сім’ю ж планують в далекій перспективі, після створення успішної, на їх погляд, кар’єри.

Таким чином, за результатами проведеного дослідження можна зробити висновок, що студентська молодь цінує інститут сім`ї. Дивлячись на своїх батьків молодь формує свій погляд на цінність сім`ї та її роль в своєму житті. Під вплив змін, які відбуваються в нашому суспільстві потрапляє і сім`я з її цінностями та традиціями, тому студентська молодь змінює свої пріоритети.

Висновки

Сім’я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Сім’я виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації зазнають не тільки діти, а й саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сімейних ролей — це також соціалізуючий процес.

Сім’я сприяє збереженню психічного здоров’я, суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім’я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім’ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім’я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби — біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні.

Зміни, що відбуваються в житті сім’ї, тісно пов’язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціальні зрушення, індустріалізація, урбанізація, професійна праця жінок, зміни в матеріальній і духовній культурі, зумовлені науково-технічним поступом, поліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім’ю. Зокрема, вони викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі.

Кожна сім’я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на усталені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя.

Сім’я як мала соціальна група зазнає певних динамічних перетворень, пов’язаних головним чином з перебігом життя індивідів.

Сім’я відіграє важливу роль, як в житті кожної людини, так і в існуванні держави. Держава створює соціально-економічні та правові передумови для нормального функціонування сім’ї, розвитку, виховання та освіти дітей. На державу покладається утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Дітям гарантується рівність прав незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі, чи поза ним.

Не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг при одруженні і в сімейних відносинах залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Сім’я перебуває під захистом держави. Держава виявляє піклування про сім’ю шляхом створення і розвитку широкої мережі пологових будинків, дитячих ясел і садків, шкіл-інтернатів та інших дитячих закладів, організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування, виплати допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг одиноким матерям і багатодітним сім’ям, а також інших видів допомоги сім’ї.

Отже, соціальна робота спрямована на надання кваліфікованої допомоги сімям які звернулися до соціальної служби. Основною ціллю соціального працівника є збереження сім`ї, як малої соціальної групи та соціального інституту.

Список використаної літератури

1.Вступ до соціальної роботи: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /[ За ред. Семигіної Т. В., Миговича І. І.]. — К.: Академвидав, 2005. — 304 с.

.Дворецька Г.В. Соціологія:Навчальний посібник/Дворецька Г.В., К., 2002. — 279-283с.

.Соціальна робота з дітьми, молоддю, жінками, різними категоріями сімей: Аналітичний звіт щодо діяльності центрів соціальних служб для молоді / Упор.: Драпушко Р.Г., Толстоухова С.В., Шамрай Л.І., Шатохіна О.К. — К., 1999. — 140с.

.Іванова І.Б. Соціальна робота: Теорія і практика/ Іванова І.Б., Тюптя А.Т. — К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004. — 408 с.

.Соціальна робота в Україні: Навч. посіб.[За заг. ред.: Звєрєвої І.Д., Г.М.Лактіонової Г.М.] — К.: Наук. світ, 2003. — 233 с.

.Сташків Б.І. Право соціального обслуговування: навчальний посібник /Сташків Б.І. — К.: Знання,2007. — 567с.

.Кубіцькій С.О. Історія соціальної роботи в зарубіжних країнах: в схемах і таблицях/ Кубіцькій С.О. — К.:ДАКККіМ, 2010. — 124с.

.Соціальна робота: навчальний посібник//Соціальна робота. Книга 3.[авторський колектив: Андрущенко В.П., Бех В.П., Лукашевич М.П.] — К.:ДЦССМ,2002. — 440с.

.Соціальна робота: навчальний посібник//Соціальна робота. Книга 2.[авторський колектив: Андрущенко В.П., Бех В.П., Лукашевич М.П.] — К.:ДЦССМ,2002. — 440с.

.Технології соціальної роботи: Навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів/ [За ред. І.Г.Зайнишева]. — М., 2000. — 240 с.

.Лукашов С. Спеціалізовані соціальні служби підтримки сім’ї // Соц. робота в Україні: теорія і практика / Лукашов С. — 2003. — № 2. — С.115 — 130с.

.Примуш М.В. Загальна соціологія: Навч. посібник. / Примуш М.В. — К. : Професіонал, 2004. — 590 с.

.Технології соціальної роботи: Навч.посібник /[ За заг. ред. Проф. А.Й.Капської]. — К.: 2000. — 372с.

.Шеляг Т.В. Сучасна сім`я і соціальна робота/ Шеляг Т.В. — М.,1999.-242с.

.Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. Посіб/ Сташків Б.І. — К.: Знання, 2005. — 405с.

.Сидоренко Ю. Сучасна українська сім’я як клієнт соціальної роботи // Соц. робота в Україні: теорія і практика / Сидоренко Ю. — 2003. — № 2. — С.98 — 104с.

.Шеляг Т.В. Теорія і методи соціальної роботи/Шеляг Т.В. — К.,2003. — 151с.

.Зайцева З. Г. Неблагополучна сімя та її вплив на формування особистості дитини. Соціальна підтримка молодої сімї/ Зайцева З. Г. — К.: Адемпресс, 1991. — 182 с.

.Соціальні служби — родині: Розвиток нових підходів в Україні [За ред. І.М.Григи, Т.В.Семигіної]. — К., 2002. — 128 с.

20.http://www.virtual.ks.ua/students/4749-features-of-social-pedagogy-with-different-types-of-families.html .

.Дружинін В.Н. Психологія сім`ї/ Дружинін В.Н. — Єкатеринбург, 2000. — 105с.

.Ковбас Б., Костів В. Родинна педагогіка: У 3т. — Т.1. Основи родинних взаємовідносин. — Івано-Франківськ, 2002.-288 с.

.Гребенников І.В. Сімя: виховні можливості / Гребенников І.В. — М., 1985.- 201с.

24.http://visnyk-psp.kpi.ua/uk/2011-1/11%20-%201_9_%20-%2024.pdf .

.Технології соціальної роботи: Підручник / [За заг. ред. Проф. Е.І.Холостовой]. — М., 2001. — 400с.

.Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навчальний посібник/ Безпалько О.В. — К., 2003. — 134 с.

27.Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю: Навчальний посібник/ Трубавіна І.М. — К., 2002. — 132с.

28.Черниш Н. Соціологія: курс лекцій/Черниш Н. — 543с.

.Чорбинський С.А. Соціальна робота и соціальні програми в США/ Чорбинський С.А. — М., 1994.

30.Соціальна робота: теорія и практика / Під ред. А. Сорвина. — М., 2001.

31.Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник /Пальчевський С.С.- К.: Кондор, 2005. — 560с.